Я — лікар, але й трохи зацікавлений у наукових дослідженнях, тому зараз я ще й епідеміолог. І ніхто не знає, що воно таке епідеміологія. Епідеміологія — це наука про те, як дізнатися в реальному житті чи добре є щось для вас чи погане. І це найкраще зрозуміти на прикладі науки в тих божевільних і дурнуватих заголовках газет. І це тільки деякі з прикладів.

Оці — з Daily Mail. Кожна країна в світі має подібну газету. Ця газета працює над дивним нескінченним філософським проектом, головною метою якого є поділ усіх неістот в світі, на ті що запобігають і ті що спричинюють рак. Ось деякі з нещодавно оголошених причин раку: розлучення, Wi-Fi, туалетні засоби та кава. Ось деякі з речей, які якщо їм вірити, запобігають раку: хлібні коринки, червоний перець, локриця і кава. Можна вже зараз помітити протиріччя. Кава як спричинює так і запобігає раку. Продовжуючи читання, можна замислитися над тим чи є якийсь політичний підтекст у деяких з цих стверджень. Жінок, наприклад, домашня робота береже від раку молочної залози, в той час як чоловіків регулярні походи по магазинах можуть зробити імпотентами. Отже, ми знаємо, що нам потрібно для того, щоб почати спростовувати таку «науку».

Я сподіваюся довести, що спростовування таких хитромудрих стверджень і виявлення сфальсифікованих доказів, на яких вони базуються, не є якимось заняттям для прискіпливих; це суспільно корисна праця, ще й дуже цінна, бо може слугувати непоганим навчальним інструментом. Тому що справжня наука полягає в критичному зваженні доказів, які інші виставляють в підтримку своєї позиції. Це те, що відбувається в наукових журналах. Це відбувається і на наукових конференціях. На післяопераційних дискусіях іноді розбирають дані так детально, що пір’я летить. І ніхто не заперечує. Всі активно заохочують таку поведінку. Це таке собі добровільний садо-мазо інтелектуальний процес. Я хочу вам показати найголовніші з аспектів, всі з найголовніших ознак моєї дисципліни — медицини, що базується на фактичних даних. І я розкажу вам про все це і продемонструю як усе працює, виключно на прикладах, де люди роблять помилки.

Тож почнемо з найслабкішої форми доказу, що відома людству, а саме — авторитету. В науці не дивляться скільки титулів передує вашому імені. В науці, ми хочемо знати чим підкріплена ваша думка. Звідки ви знаєте, що нам корисне чи зле? В той же час авторитети не справляють на вас враження, тому що це так легко сфабрикувати. Ось цю особу звуть доктор Джилліан MакКіт, кандидат мед.наук, або, щоб дати їй повний медичний титул, Джилліан МакКіт. (Сміх у залі) Знову ж, кожна країна має когось на кшталт неї. Вона на нашому телебаченні гуру-дієтолог. Вона випустила п’ять величезних серій програм у прайм-тайм, роздаючи дуже щедрі і екзотичні поради стосовно здоров’я. Вона, виявляється, отримала каднидатьский ступінь на заочному відділенні неакредитованого виша звідкись в Америці. Вона також хвалиться сертифікатом професійного члена Американської асоціації консультантів з дієтології, що виглядає дуже гламурно і захоплююче. Ви отримуєте сертифікат і все таке. Ось цей належить моїй мертвій кішці Хетті. Вона була жахливою кішкою. Ви просто заходите на сайт, заповнюєте форму, платите їм 60 доларів, і сертифікат надсилається поштою. Але це не єдина причина, що ми думаємо, ця людина йолоп. Крім того, вона говорить речі на кшталт того, що ви повинні їсти багато овочів з темно-зеленим листям, тому що вони містять багато хлорофілу, і це збільшить кількість кисню в крові. І кожен, хто вивчав біологію в школі пам’ятає що хлорофіл і хлоропласти виробляють кисень лише на сонячному світлі, і вашому шлунку доволі темно, після того як ви з’їли шпинат.

Далі, нам необхідна справжня наука, належні докази. Отже, “Червоне вино може допомогти запобігти раку молочної залози”. Це заголовок з Daily Telegraph у Великобританії “Келих червоного вина в день може допомогти запобігти раку молочної залози”. Отже беремо і знаходимо статтю, яка цитується, і знаходимо, що це справжня наукова стаття. Вона присвячена опису змін в одному ферменті які відбуваються, коли капнути речовиною, екстрагованою за шкірок червоного винограду, на деякі ракові клітини у пробірці на лавці в лабораторії де-небудь. І це дійсно корисна річ, варта описання в науковій роботі, але питання про ваш особистий ризик захворіти на рак грудей, якщо ви п’єте червоне вино, стаття не торкається взагалі. Насправді, виявляється, що ризик розвитку раку молочної залози насправді дещо збільшується з кожною порцією алкоголю, яку ви споживаєте. Отже, нам потрібні дослідження справжніх людських людей.

А ось інший приклад. Це від провідного британського дієтолога з Daily Mirror, нашої другою за популярністю газетою. “Австралійське дослідження в 2001 році виявило, що оливкова олія в поєднанні з фруктами, овочами та бобовими пропонує вимірюваний захист від зморшок”. І тоді вони дають вам пораду: “Якщо ви їсте оливкову олію та овочі, ви будете мати менше зморшок.” І вони дуже послужливо розповідають вам, як піти і знайти оригінальну статтю. Отже ви ідете і знаходите цю статтю, і те, що ви знайдете це обсерваційне дослідження. Очевидно, що ніхто не зміг повернутися до 1930 року знайти всіх людей, що народилися в одному пологовому будинку, і половина з них їдять багато фруктів і овочів і оливкової олії, а половина з них харчується в McDonald’s, а потім порівнюють, скільки зморшок у кожної групи.

Ви лише в змозі дивитися, як люди виглядають зараз. І ви, звичайно, з’з’ясовуєте, що люди, які їдять овочі і оливкову олію, мають менше зморшок. Але це тому, що люди, які їдять фрукти та овочі і оливкову олію, це збоченці, вони не нормальні, вони, як ви; вони приходять на подій, як ця. Вони шикарні, вони багаті, вони рідше вдаються до роботи на вулиці, вони менш ймовірно займатимуться фізичною працею, у них краще соціальна підтримка, вони менш ймовірно палитимуть – отже через цілий ряд захоплюючих, взаємозалежних соціальних, політичних і культурних причин, вони мають менше зморшок. Це не означає, що це овочі або оливкова олія.

(Сміх у залі)

Так в ідеалі, що потрібно зробити, це клінічне дослідження. І кожен думає, що вони дуже добре знайомі з принципами клінічного дослідження. Це дуже стара ідея. Перше таке дослідження було в Біблії – Данило 1:12. Це дуже просто – ви берете купу людей, ви ділите їх навпіл, ви ставитеся до однієї групи в один спосіб, ви ставитеся до іншої групи в інший спосіб, і через деякий час, ви перевіряєте, що трапилося з кожним із них. Отже я розповім вам про одне дослідження, що, ймовірно, найбільш добре освітлене в британській пресі за останнє десятиліття. І це випробування капсул риб’ячого жиру. І доводилось, що капсули риб’ячого жиру поліпшують успішність і поведінку у школі у звичайних дітей. І вони на початку зазначили: “Ми провели дослідження. Всі попередні дослідження були позитивними, і ми знаємо, це буде таким самим”. Це повинно завжди викликати підозру. Тому що, якщо ви вже знаєте висновок свого дослідження, ви не повинні його проводити. Або ви зумовили певний результат дизайном експерименту, або у вас є достатньо даних, так що немає необхідності обирати людей випадково.

Так ось що вони збиралися зробити в цьому дослідженні. Вони вибрали 3000 дітей, вони давали їм всім ці величезні капсули риб’ячого жиру, шість штук в день, і потім через рік, вони вимірювали їхню успішність в школі і порівнювали результати іспитів з передбачуваними результатами іспиту, якщо б вони не приймали капсули. Чи хтось помітив хибу в цій конструкції? Професори методології клінічних випробувань не мають відповідати на це питання. Отже, тут немає контролю, немає контрольної групи. Але це заглиблення в технічні деталі. Це технічний термін. Діти отримали капсули, і потім їх успіхи в навчанні збільшилися.

Що ще могло б бути, якщо це були не капсули? Діти стали дорослішими. Ми всі з розвиваємося з плином часу. І, звичайно, присутній ефект плацебо. Плацебо-ефект має бути одним з самих цікавих речей в медицині. Мова йде не тільки про те, що після прийняття таблетки ваша продуктивність збільшується і ваш біль зменшується. Мова йде про наші переконання і очікування. Йдеться про культурне значенні лікування. І це було продемонстровано в цілому переліку захоплюючих досліджень порівнюючи один вид плацебо проти іншого. Отже, ми знаємо, наприклад, що дві таблетки цукру в день є більш ефективним засобом для лікування виразки шлунку ніж одна таблетка цукру. Два цукрових таблеток в день краще однієї таблетки цукру в день. І це обурливий і смішний результат, але це правда. Ми знаємо з трьох різних досліджень трьох різних типів болю, що ін’єкції солоної води більш ефективні в лікування болю ніж таблетки цукру, таблетки, які не містять ліків – не тому, що ін’єкції або таблетки роблять щось фізично організму, а тому, що ін’єкції вважається набагато більш драматичним втручанням. Отже, ми знаємо, що нашими переконаннями і очікуваннями можна маніпулювати, і саме тому ми робимо клінічні випробування де ефект плацебо контролюється — де одна половина людей отримує справжнє лікування а інша половина отримує плацебо.

Але цього недостатньо. Те що я щойно показав вам є прикладами дуже простих і прямих способів, в які журналісти, продавці харчових додатків і натуропати можуть спотворити дані для власних потреб. Найцікавіше є те, що фармацевтична промисловість використовує такі самі прийоми і пристрої, але трохи більш витончені варіанти, для того, щоб спотворити свідчення, які вони дають лікарям і пацієнтам, свідчення, які ми використовуємо, щоб робити життєво важливі рішення.

По-перше, щодо досліджень, де порівнюють з плацебо: всі думають, що клінічні випробування мають містити порівняння нового препарату і плацебо. Але насправді в багатьох ситуаціях це не доречно. Бо часто у нас вже є дуже хороший препарат, тому нас не цікавить, що ваш альтернативний метод лікування кращій за ніякий. Ми хочемо знати, чи кращий новий препарат за той що в нас вже є. І все ж таки, неодноразово, люди роблять випробування як і раніше, проти плацебо. І ви можете отримати ліцензію і вивести такі ліки на ринок за допомогою лише даних, що показують, що ці ліки краще ніж нічого, тобто, за допомогою інформації, що є, для доктора, недостатньою для прийняття рішення.

Але це не єдиний спосіб, в який ви можете підробити ваші дані. Ви можете також маніпулювати даними порівнюючи ваш новий препарат із абсолютним сміттям. Ви можете дати препарат-конкурент в занадто низькій дозі, так, щоб було порушено процес лікування. Ви можете дати препарат-конкурент в занадто високій дозі, так, щоб почали з’являтися побічні ефекти. І це саме те, що сталося із антипсихотичним препаратом для лікування шизофренії. 20 років тому, було запропоноване нове покоління антипсихотичних препаратів із обіцянкою, що вони матимуть менше побічних ефектів. Таким чином, люди приступили до справи випробування цих нових ліків проти старих препаратів, але вони дали старі ліки у занадто великих дозах — 20 міліграмів галоперидолу на день. Ясно, якщо ви дасте препарат в такій високій дозі, він матиме більше побічних ефектів і ваш новий препарат виглядатиме краще.

10 років тому, історія повторилася, що цікаво: коли на рисперидон, який був першим з нового покоління антипсихотичних ліків, закінчився патент, і будь-хто міг робити копії. Усі хотіли показати, що їх препарат був кращим, ніж рисперидон, і отже, ви можна знайти купу випробувань які порівнюють нові антипсихотичні препарати із рисперидоном, із дозою у вісім міліграмів на день. Знову ж, не божевільна доза, не незаконна доза, але практично максимум допустимої. І, як результат, — новий препарат виглядає краще за старий. І тому не дивно, що в цілому, клінічні випробування, що фінансуються виробниками дають позитивні результати в чотири рази частіше, за ті що фінансуються незалежно.

Але — і це велике але — (Сміх) виявляється, якщо поглянути на методологію випробувань, що фінансуються виробниками, вона є кращою, то є правда, за методологію випробувань що фінансуються незалежно. І все ж таки, їм завжди вдається досягнути чого вони забажають. Так як же ж це працює? Як можна пояснити це дивне явище? Виявляється, відбувається ось що: негативні дані пропадають безвісти; до лікарів і пацієнтів такі дані не доходять. І це є найважливішим аспектом всієї цієї історії. Він — на вершині піраміди доказів. Нам потрібні усі дані по конкретному лікуванню щоб визначити чи є воно ефективним в дійсності. Є й два різні способи, за якими можна визначити що дані пропали безвісти. Можна використовувати статистику, або можна використовувати історії. Я особисто віддаю перевагу статистиці, і тому давайте поговоримо про це спочатку.

Цей графік іноді називають воронкою. Такий графік використовують як метод визначення чи не зникли негативні результати маленьких клінічних випробувань. Ось тут бачимо графік всіх випробувань які було виконано для якогось конкретного препарату. Як підете нагору, до верхньої частини графіка, то побачите, що кожна точка відповідає клінічному випробуванню. Вгорі випробування великі, і тому похибка в них мала. Тобто там менше хибних позитивних і хибних негативних результатів. Тому вони всі групуються разом. Великі випробування є ближчими до істини. Якщо поглянути на нижню частину графіка, можна побачити, ось з цієї сторони, помилкові негативні результати, а з цієї — помилкові позитивні. Якщо щось було не опубліковано, якщо маленькі негативні результати хутко зникли, це можна визначити поглянувши на один з таких графіків. Ось тут, наприклад, легко бачити що невеликі негативні випробування які повинні були б бути в лівому нижньому кутку, зникли. Це є графік, що демонструє наявність систематичних помилок в дослідженнях систематичних помилок. І я думаю, що це найдотепніший епідеміологічний жарт який ви коли-небудь почуєте.

Ось як ви можете довести це статистично, але щодо історій? Ну, що вони огидні, то є правда. Це препарат під назвою ребоксетин. Цей препарат я сам призначав пацієнтам. І я дуже ретельний доктор. Я намагаюся прочитати і зрозуміти всю технічну документацію. І я читав все про клінічні випробування цього препарату. Всі вони були позитивними. Всі вони були добре проведені. Я не знайшов жодної проблеми. На жаль, з’ясувалося, що багато з цих випробувань було утримано. а саме, 76 відсотків всіх випробувань, які були зроблені із цим препаратом, до лікарів і пацієнтів не дійшли. Тепер, уявіть, якби я підкинув монету сто разів, і дозволив собі утримати від вас половину результатів, то я міг би переконати вас що у мене монета з обох боків “з орлом”. Якщо ми приберемо половину даних, ми ніколи не зможемо дізнатися про справжній ефект цих препаратів.

І це лише один з випадків. Близько половини всіх даних про випробування антидепресантів було вилучено, але це лише частина проблеми. Nordic Cochrane Group намагалися отримати дані про це, щоб звести всю інформацію разом. The Cochrane Groups то є міжнародна некомерційна організація що систематично аналізує всі доступні дані. І вони потребують доступу до всіх даних. Але компанії утримують дані, так само як і European Medicines Agency, яке утримувало дані протягом трьох років.

Це проблема на сьогоднішній день не має розв’язку. І щоб показати, наскільки великою вона є насправді: це є препарат під назвою Tamiflu, на який уряди світу витратили мільярди доларів. І вони витратили всі ці гроші на обіцянки, що ці ліки зменшать кількість ускладнень при грипі. У нас вже є дані, що свідчать про те, що препарат зменшує тривалість грипу на декілька годин. Але я мене це не цікавить. І уряди це теж не цікавить. Мені дуже шкода, якщо у вас грип, я знаю це жахливо, але ми не збираємося витрачати мільярди доларів, щоб зменшити тривалість вашої хвороби на пів дня. Ми виписуємо ці ліки, ми запасаємо їх на випадок надзвичайних ситуацій, вважаючи що вони зменшують кількість ускладнень, під ускладненнями мається на увазі пневмонія, а під пневмонією — смерть. Cochrane Group, що спеціалізується по інфекційних захворюваннях і базується в Італії, намагалися отримати повні дані від фармацевтичних компаній у формі, в якій можна робити аналіз результатів, щоб можна було зробити правильне рішення про те, чи цей препарат є ефективним чи ні, і вони не змогли отримати цю інформацію. Це, безсумнівно, єдина і найбільша етична проблема, яку треба розв’язати медицині сучасності. Ми не можемо приймати рішення за відсутності всієї інформації.

Тепер трохи важко закінчити на оптимістичній ноті. Але я скажу так: Я думаю, що сонячне світло є найкращим дезінфікуючи засобом. Всі ці речі відбуваються під носом у нас, і всі вони захищені силовим полем нудоти. І я думаю, зважаючи на усі проблеми в науці, одна з найкращих речей, які ми можемо зробити це підняти кришку, оглянути шестерні і розібратися що до чого.

Дякую вам.

(Оплески)

Бен Голдакр: Боротьба з поганою наукою
Video for this talk on TED

Давайте поговоримо про мільярди. Давайте поговоримо про мільярди минулого і майбутнього. Ми знаємо, що близько 106 мільярдів людей жили на землі. І ми знаємо, що більшість з них — мертві. І ми також знаємо, що більшість із них живуть або жили в Азії. І ми також знаємо, що більшість з них були або є дуже бідними — і жили не дуже довго. Давайте поговоримо про мільярди. Давайте поговоримо про 195000 мільярдів доларів багатства в сучасному світі. Ми знаємо, що велика частина цього багатства була зароблена після 1800 року. І ми знаємо, що його велика частина зараз належить людям, яких ми могли б назвати «представниками заходу»: Європейці, жителі Північної Америки, Австралоазіати. Становлять вони 19 відсотків населення світу сьогодні, а володіють двома третинами її багатства.

Економічні історики називають це «Великою Розбіжністю». І цей слайд ось тут є найліпшим спрощенням історії про Велику Розбіжність, яке я можу вам запропонувати. Це в основному є два співвідношення: ВВП на душу населення, валовий внутрішній продукт на душу населення, тобто середній дохід. Перший графік, червона лінія, то є відношення британського ВВП на душу населення до індійського. А синя лінія — американського до китайського. Діапазон даних — з 1500 року до сьогодення. Можна побачити, що Велика Розбіжність є експоненційною. Спочатку лінії дуже близькі одна до одної. Насправді, в 1500 році середньостатистичний китаєць був багатший за середньостатистичного північноамериканця. Коли ви дійдете до 1970-х років де графік закінчується, середньостатистичний британець більш ніж в 10 разів багатший за середньостатистичного індійця. І це враховуючи відмінності у вартості життя. Тут враховано паритет купівельної спроможності. Середньостатистичний американець майже в 20 разів багатший за середньостатистичного китайця в 1970-х.

Чому так? Це не просто історія з економіки. Якщо взяти 10 країн, що згодом стали Західними імперіями, в 1500 році вони були насправді зовсім крихітні — п’ять відсотків від поверхні суші в світі, 16 відсотків її населення, можливо близько 20 відсотків її доходу. До 1913 року ці 10 країн, а також США, контролювали величезні глобальні імперії — 58 відсотків території світу, приблизно такий самий відсоток населення, і дійсно величезну, майже три чверті, частку світового економічного виробництва. Зверніть увагу, більшість заробленого пішло на батьківщину, до імперської метрополії, а не до її колоніальних володінь.

Але імперіалізм то є не єдиний винуватець — хоча багато хто намагався саме так це подати — з двох причин. Одна з них, імперія була найменш оригінальною річчю, що Захід зробив після 1500 року. Всі створювали імперії. Вони перемагали Східні імперії, що вже існували, монгольську і османську, наприклад. Тож насправді імперіалізм є не дуже добрим поясненням Великої Розбіжності. У будь-якому випадку, якщо ви пам’ятаєте, Велика Розбіжність досягає свого апогею в 1970-х роках, значний час по деколонізації. Це не нове питання.

Семюель Джонсон, видатний лексикограф, також ставив під сумнів імперіалізм як причину. Расселас, герой його роману «Rasselas, принц Абіссінії», що було опубліковано в 1759 році, питався: «Чому європейці такі могутні; оскільки вони можуть так легко відвідати Азію чи Африку для торгівлі або завоювань, чому ж тоді не можуть азіати і африканці завойовувати їхні узбережжя, висаджувати колонії в їх портах, і нав’язувати свої закони місцевим правителям? Той самий вітер, який несе їх назад додому і нас міг би принести туди?»

Це слушне питання. І ви знаєте, його задавали приблизно в той самий час і решта населення світу, люди, такі як Ібрахім Мутефферіка, османський державний діяч, людина, яка започаткувала друкарство, із великим запізненням, в Османській імперії. Він зазначив в книзі, виданій в 1731 році, отаке: «Чому християнські народи, які в минулому були настільки слабкі в порівнянні з мусульманськими країнами, починають домінувати на багатьох землях в наші часи і навіть перемагають колись непереможні османські армії?» На відміну від Расселасса, в Мутефферіки була відповідь на це питання, і відповідь правильна. Він сказав, що «це тому що у них закони і правила побудовано на логіці». Це не географія.

Ви можете подумати, що ми можемо пояснити Велику Розбіжність з точки зору географії. Ми знаємо, що це неправильно, тому що ми провели два великих природних експерименти у 20-му сторіччі щоб переконатися, що географія мала більше значення, ніж інститути. Ми взяли всіх німців, ми розділили їх приблизно навпіл, і ми дали тим що на сході комунізм, і ви бачите результат. У неймовірно короткий період часу, люди, що жили в Німецькій Демократичній Республіці, виробили Трабанти, також відомі як Trabbi, один з найгірших авто у світі, в той час як люди на заході виробляли Mercedes Benz. Якщо ви все іще не вірите мені, ми провели цей експеримент і на Корейському півострові. І ми вирішили взяти корейців приблизно в одному і тому ж географічному місці із, зауважте, тією ж самою основною традиційною культурою, і розділити їх на дві частини, і дати сіверянам комунізм. І в результаті маємо ще більшу розбіжність, ще й за коротший проміжок часу ніж як то було у Німеччині. Хоча й не маємо великої розбіжності щодо дизайну уніформи для прикордонників, але маємо її майже в усіх інших аспектах, і причому велику. Тому я вважаю, що ані географія, ані національний характер, які є поширеними поясненнями цього феномену, насправді неважливі.

Причина — ідеї. І установи. Це має бути правдою, бо сказане було шотландцем. І я думаю, що я — єдиний шотландець тут, на TED в Единбурзі. Отже, дозвольте лише мені пояснити вам, що найрозумнішою людиною з усіх людей, що жили, був шотландець. Це був Адам Сміт — не Біллі Конноллі, не Шон Коннері — хоча він безумовно дуже розумний. (Сміх) Отже, Сміт, — і я хочу, щоб ви поклонилися його статуї на Королівській Милі; це прекрасна статуя — Сміт, у «Скарбах народів» що було опубліковано в 1776 — і що було найголовнішою подією того року … (Сміх) Ще б пак! Що там, якесь невеличке ускладнення в одній з наших незначних колоній …

(Сміх)

«Китай, здається, вже давно стабілізувався, і, ймовірно, так само давно придбав повний комплект багатств, що узгоджується з природою його законів та інституцій. Але ці скарби можуть значно поступатися скарбам, які можна було б заробити з іншими законами та інститутами, і які б повністю дозволив ґрунт і клімат країни». Ось так в яблучко і так здорово. І він сказав це так давно.

Знаєте, це все ж таки публіка TED, і, якщо я продовжуватиму говорити про установи, вам це набридне. Тому я збираюся перейти зрозумілу вам мову. Давайте назвемо їх забійними прогами. Я хочу щоб ви зрозуміли, що існувало всього шість суперпрог що відділили і вирізнили захід від решти. Вони — ніби як програми на ваших смартфонах, в тому сенсі, що вони виглядають досить просто. Вони просто іконки; ви натискаєте на них. Але за іконкою ховаються довгі і складні сирці. Так само із установами. Є шість, які я думаю пояснюють Велику Розбіжність. Перша з них — конкуренція. Друга, наукова революція. Третя — права на майно. Чотири: сучасна медицина. П’ять: суспільство споживання. І шість, трудова етика. Ви можете погратися і спробувати знайти щось, що я пропустив, або спробувати і стиснути цей список до чотирьох пунктів, але ви програєте.

(Сміх)

Дозвольте мені дуже коротко розповісти вам, що я маю на увазі, синтезуючи роботи багатьох істориків економіки в цьому процесі. Конкуренція не тільки між сотнями різних політичних одиниць в Європі в 1500 році, але й в межах кожної з цих одиниць, між корпораціями і між монархами. Предок сучасної корпорації, City of London Corporation, існувала в 12 столітті. Нічого подібного не існувало в Китаї, де була одна монолітна держава що включала одну п’яту людства, і будь-яка людина з будь-якими амбіціями повинна була пройти один стандартизований іспит, який тривав три дні, і був дуже важким і зводився до запам’ятовування величезного числа ієрогліфів і написання складних конфуціанських есе.

Наукова революція відрізнялася від науки світу східного в декілька важливих способів, найважливішим з яких є можливість, завдяки експериментальному методу, контролю людини над природою як ніколи раніше. Приклад: Бенджамін Робінс і його надзвичайне використання ньютонівської фізики в балістиці. Як тільки ви це зробите, ваша артилерія стає точнішою. Подумайте, що це означає. Це дійсно була забійна програма. (Сміх у залі) Тим часом, немає ніякої наукової революції в інших місцях. Османська імперія не так вже далеко від Європи, але там не спостерігається ніякої наукової революції. Насправді вони руйнують обсерваторію Таки ад-Діна, тому що заглядати у розум Бога вважалося блюзнірством.

Права власності: це не демократія, хлопці; це верховенство права, заснованого на приватній власності. Саме в цьому полягає різниця між Північною Америкою і Південною Америкою. Ви могли б з’явитися в Північній Америці підписавши акт про емісію де написано: «Я буду працювати ні за що протягом п’яти років. Ви просто повинні годувати мене». Але в кінці строку він отримує сто акрів землі. Дарча на землю показана на нижній частині слайда. Це неможливо в Латинській Америці, де володіння землею сконцентроване в руках крихітної еліти — нащадків конкістадорів. І ми бачимо тут величезну розбіжність що відбувається у власності між Північчю і Півднем. Більшість людей у сільських районах Північної Америки володіли певною ділянкою землі на початок 1900-х років. А в Південній Америці майже ніхто. Це ще одна забійна програма.

Сучасна медицина в кінці 19 століття почала здійснювати великі прориви в боротьбі з інфекційними захворюваннями, через які гинуло багато людей. І це була ще одна забійна програма — повна протилежність вбивці, тому що вона в два рази, а потім більш ніж у два рази, збільшила тривалість життя людини. Це трапилось навіть в європейських колоніях. Навіть у таких країнах, як Сенегал, починаючи з початку 20 століття, відбулися великі прориви в галузі суспільної охорони здоров’я, і очікувана тривалість життя стала підвищуватися. Тривалість життя не збільшувалась швидше після того як ці країни набули незалежності. Імперії таки були не скрізь поганими.

Споживче товариство, це те, що вам потрібно для того щоб промислова революція мала сенс. Вам потрібні люди, які хочуть мати купу одягу. Кожен за вас купив предмет одягу в минулому місяці. Я гарантую це. В цьому полягає споживче товариство, і воно стимулює економічне зростання більше, ніж навіть науково-технологічний прогрес сам по собі. Японія була першим не-західним суспільством, яке прийняло це. Альтернатива, яка була запропонована Махатмою Ганді, полягала в тому, щоб інституціоналізувати бідність і зробити її постійною. Дуже небагато індійців сьогодні бажають, аби Індія пішла шляхом, запропонованим Махатмою Ганді.

Нарешті, трудова етика. Макс Вебер вважав, що вона була притаманна протестантам. Він був неправий. Будь-яка культура може отримати трудову етику, якщо існують інститути, здатні створити стимул до роботи. Ми знаємо це, тому що сьогодні трудова етика більше не є протестантським, західним явищем. Насправді, Захід втратив свою трудову етику. Сьогодні середньостатистичний кореєць працює на тисячу годин на рік більше ніж середній німець — на тисячу. І це є частиною по-справжньому незвичайного явища, ім’я якому — кінець Великої дивергенція.

В кого є трудова етика зараз? Погляньте на математичні досягнення серед 15-ти річних. У перших рядках міжнародної рейтингової таблиці за даними з останніх досліджень PISA, маємо Шанхайський район Китаю. Розрив між Шанхаєм і Сполученим Королівством та Сполученими Штатами такий же великий, як розрив між Великобританією і США та Албанією й Тунісом. Ви, напевно, гадаєте, що через те, що iPhone був розроблений в Каліфорнії але зібраний в Китаї то Захід досі є лідером в галузі технологічних інновацій. Ви помиляєтеся. Якщо поглянути на кількість патентів, немає ніяких сумнівів, що Схід попереду. Мало того, що Японія була попереду протягом деякого часу, Південна Корея посіла третє місце, і Китай ось-ось обжене Німеччину. Чому? Тому що забойні програми можна завантажити. Відкритий вихідний код! Будь-яке суспільство може прийняти ці установи, і коли вони це роблять, вони досягають того, що Захід досягнув після 1500 — тільки швидше.

Це Велика Реконвергенція, і це найбільша подія у вашому житті. Тому що це відбувається на вашій варті. Наше покоління є свідком кінця західного панування. Середній американець звик бути більш ніж у 20 разів багатшим ніж середній китаєць. Тепер це всього лише в п’ять разів, і скоро це буде 2,5 рази.

Тому я хочу закінчити трьома питаннями до майбутніх мільярдів, якраз напередодні 2016 року, коли Сполучені Штати віддадуть титул найбільшої світової економіки Китаю. Перше, чи можна видалити ці супер-програми, і чи ми вже зараз це з вами робимо в західному світі? Друге питання: чи має значення послідовність завантаження? І чи може Африка помилитися з цією послідовністю? Одним з очевидних наслідків сучасної економічної історії є те, що досить складно переходити до демократії до того як забезпечено безпечні права приватної власності. Попередження: це може й не спрацювати. І по-третє, чи Китай може обійтися без забійної програми номер три? Це та, яку систематизував Джон Локк, коли він сказав, що свобода коріниться у приватній власності і верховенстві закону. Це основа західної моделі представницького правління. На цій фотографії ви бачите знесення студії китайського художника Ай Вейвейя в Шанхаї на початку цього року. Тепер він знову вільний, після деякого часу за ґратами, як ви знаєте. Але я не думаю, що його студія була перебудована.

Уїнстон Черчілль одного разу надав визначення цивілізації у лекції, яку він дав у лиховісному 1938 році. І я думаю, що ці слова дійсно справді влучні: «Цивілізація — це суспільство, засноване на думці громадян. Це означає, що насильство, панування воїнів і деспотичних начальників, умов таборів і війни, бунту і тиранії, поступаються місцем парламентам, де приймаються закони, і незалежним судам, де протягом тривалого часу ці закони підтримуються. Це і є цивілізація — і в її ґрунті безперервно ростуть свобода, комфорт і культура», те, що всіх відвідувачів TED хвилює найбільше. «Коли цивілізація панує в країні, більш наповнене і менш стурбоване переслідуванням життя надається населенню». Це дуже вірно.

Я не думаю, що падіння західної цивілізації неминуче, бо я також не думаю, що історія працює в такій моделі життєвого циклу, яку прекрасно ілюстровано Томасом Коулом в серіях картин «Шлях імперії». Історія влаштована в інший спосіб. Захід розвивався не таким шляхом, і я не думаю, що це спосіб, в який Захід буде занепадати. Захід може впасти дуже несподівано. Складні цивілізації так поводяться тому, що вони працюють, більшу частину часу, на межі хаосу. Це одне з найглибших прозрінь отриманих з історичного вивчення таких складних інститутів як цивілізації. Ні, ми можливо триматимемося, незважаючи на величезний тягар боргу, який ми накопичили, незважаючи на втрату нашої трудової етики і інших складових нашої історичної харизми. Але одне можна сказати напевно: Велика Дивергенція закінчилася, хлопці.

Велике спасибі.

(Оплески)

Бруно Джуссані: Ніал, мені цікава ваша думка про інші регіони світу, що розвиваються, такі як Латинська Америка, наприклад?

Ніал Фергюсон: Ну я насправді не просто говорю про піднесення Сходу; я говорю про підйом решти, в тому числі і Південної Америки. Одного разу я запитав одного з моїх колег у Гарварді, «Слухай, Південна Америка належить до Заходу?» Він був фахівцем в історії Латинської Америки. Він сказав: «Я не знаю, я маю подумати про це.» Це говорить вам щось дійсно важливе. Я думаю, якщо ви подивитеся на те, що відбувається в Бразилії, зокрема, а також і в Чилі, яка була в багатьох випадках лідером регіону у трансформації інститутів економічного життя, то у них дуже світле майбутнє. Так що моя промова насправді так само про збіжність в Америці як і про збіжність в Євразії.

Б.Д.: Але створюється таке враження, що Північна Америка і Європа насправді не звертають уваги на ці тенденції. Найчастіше вони турбуються один про одного. Американці вважають, що європейська модель розсиплеться завтра. Європейці вважають, що американська сторона завтра вибухне. От і все, про що ми, здається, піклуємося останнім часом.

Н.Ф.: Я думаю, фінансова криза яку ми спостерігаємо в розвинених країнах світу зараз — обидві сторони Атлантики — по суті одне і те саме, але воно має різні форми, в залежності від політичної культури. І ці кризи мають певний структурний аспект — почасти це пов’язано з демографічною ситуацією. Але це також, звичайно, пов’язане з серйозною кризою викликаною надмірним використанням запозиченого капіталу, надмірними позиками в приватному секторі. Ця криза, якій було приділено багато уваги, в тому числі і мною, думаю, є лише верхівкою айсберга. Фінансова криза насправді є відносно невеликим історичним явищем і просто прискорила цей величезний зсув, який завершує півтисячоліття Західного панування. Я думаю, що це і є її реальне значення.

Б.Д.: Ніал, дякую. (Н.Ф.: Дуже дякую, Бруно).

(Оплески)

ТЕД виступ: Ніал Фергюсон: Шість забійних прог процвітання
Video for this talk on TED

Я гадаю, всі ми були зацікавлені, в той чи інший момент в нашому житті, в романтичних таємницях всіх тих суспільств що зруйнувалися і зникли, таких, як класичне суспільство майя і Юкатан, Острів Пасхи, анасазі, суспільство Родючого Півмісяця, Ангкор-Ват, Великого Зімбабве і так далі. А в останнє десятиріччя чи два, археологи довели, що проблеми навколишнього середовища були основною причиною занепаду і зникнення в багатьох з цих випадків. Але було також багато місць в світі де суспільства розвивалися протягом тисяч років без будь-яких ознак серйозного занепаду, таких, як Японія, Ява, Тонга і Тикопиа. Отже очевидно, що суспільства в певних районах є більш уразливими ніж в інших. Як ми можемо зрозуміти, що саме робить деякі суспільства більш уразливими, ніж інші? Це питання, очевидно, актуальне і в нашій ситуації сьогодні, тому що і в наші дні існують суспільства, які вже зруйнувалися, такі, як Сомалі і Руанда та колишня Югославія. Є також сучасні суспільства, які можливо близькі до загибелі, такі, як Непал, Індонезія і Колумбія.

А як щодо нас самих? Які ми можемо винести уроки з минулого, котрі допомогли б нам уникнути занепаду або руйнації в той спосіб, в який це відбулося із багатьма цивілізаціями минулого? Очевидно, що відповіддю на це питання не буде одна причина. Якщо хто-небудь скаже вам, що існує єдина причина, що пояснює занепади цивілізацій, знайте, що розмовляєте з йолопом. Це складна тема. Але як ми можемо розібратися в її складнощах? Аналізуючи занепад цивілізацій, я розробив п’ятипунктову систему, певний контрольний перелік питань, над якими я розмірковую, коли намагаюся зрозуміти причини занепаду. І я продемонструю цю п’ятипунктову систему на прикладі зникнення норвезького суспільства в Гренландії. Це європейське суспільство з пам’ятками писемності, тому ми знаємо досить багато про цей народ та їх мотивації. В 984 році вікінги вирушили до Гренландії, оселилися в Гренландії і близько 1450 року вони вимерли — суспільство зруйнувалося, і для кожного все закінчилося вимиранням.

Чому вони всі в кінцевому підсумку вимерли? Отже, за моєю системою, перший пункт — це пошук впливу людини на навколишнє середовище: люди мимовільно знищують ресурсну базу, від якої вони залежать. У випадку норвезьких вікінгів, вони мимовільно спричинили ерозію ґрунту і збезлісення, що було особливою проблемою для них, бо вони потребували дерево для виробництва деревного вугілля, необхідного для виробництва заліза. Так вони практично опинилися в стані європейського суспільства залізної доби, яке було не в змозі самостійно виробляти залізо. Другий пункт у моїй системи — це зміни клімату. Клімат може ставати теплішим або холоднішим або сухішим або вологішим. У разі вікінгів в Гренландії, клімат похолоднішав. Наприкінці 14-го сторіччя, і особливо в 15-му. Але холодний клімат не обов’язково призводить до фатальних наслідків, тому що інуїти — ескімоси, що населяли Гренландію в той же час — почувалися краще, а не гірше з початком холоднішого клімату. Так чому ж тоді так не трапилося з гренландськими норвежцями?

Мій третій пункт у переліку — це відносини з сусідніми дружніми суспільствами, які можуть підтримати суспільство. І якщо ця дружня підтримка зникає, то це може зробити суспільство більш схильним до занепаду. У разі гренландських норвежців вони вели торгівлю з метрополією, з Норвегією, і ця торгівля скоротилася почасти тому, що Норвегія стала слабкішою, почасти через наявність льоду в морях між Гренландією і Норвегією.

Четвертий пункт на моєму списку — це відносини з ворожими суспільствами. У випадку норвезької Гренландії, ворожими були інуїти, — ескімоси, які теж мешкали в Гренландії, і з якими у норвежців склалися погані відносини. І ми знаємо, що інуїти вбивали норвежців, і, ймовірно, що має більше значення, вони могли заблокувати доступ до зовнішніх фіорді, які були необхідні норвежцям для полювання на тюленів в критичні місяці року.

І, нарешті, п’ятим пунктом мого переліку є політичні, економічні, соціальні і культурні фактори у суспільстві, які роблять його більш або менш здатними побачити та розв’язати проблеми з навколишнім середовищем. У разі гренландських норвежців культурні чинники, які ускладнили для них розв’язання проблем, складалися з їхньої прихильності до християнського суспільства, яке витрачало багато коштів на собори, структури суспільства, де вожді конкурували за місця в суспільній ієрархії, та їх презирство до інуїтів, у яких вони відмовилися вчитися. Ось у такий спосіб п’ять пунктів загальної системи стають доречними до краху і остаточного зникнення норвежців в Гренландії.

А що стосовно сучасного суспільства? Протягом останніх п’яти років, я возив свою дружину і дітей в південно-західний штат Монтана, де я підлітком працював на сінокосі. І Монтана на перший погляд здається місцем із найбільш незайманою природою в Сполучених Штатах. Але якщо придивитися, то в Монтані серйозні проблеми. Проходячи по тому ж списку: вплив людини на навколишнє середовище. Так, складна ситуація в Монтані. Токсичні відходи від рудників заподіяли шкоди на мільярди доларів. Проблеми від бур’яну, боротьба з бур’яном, коштують Монтані майже 200 мільйонів доларів на рік. Монтана втратила сільськогосподарські території через засолення, проблеми управління лісами, проблеми лісових пожеж. Другий пункт в моєму списку: зміни клімату. Так — в Монтані стає тепліше і сухіше, але сільське господарство в Монтані залежить особливо сильно від зрошення за рахунок снігового покриву, і, отже коли сніг тане, коли, наприклад, льодовики в Glacier National Park зникають, це погані новини для поливного землеробства Монтани.

Третій пункт в моєму списку: відносини з дружніми сусідами, які можуть підтримувати суспільство. У Монтані сьогодні, більше половини доходу Монтани не заробляється в середині штату, а надходять ззовні: виплати по соціальному забезпеченню, інвестиції і так далі, що робить Монтану залежною від решти Сполучених Штатів.

Четверте: відносини із супротивниками. Монтана має ті ж проблеми, що і всі американці, тобто чутливість до проблем, створених супротивниками за кордоном, що зачіпають наші поставки нафти, і до терористичних атак. І, нарешті, останній пункт в моєму списку: питання про те, яку роль грають політичні, економічні, соціальні, культурні позиції. У мешканців Монтани є давні цінності, які сьогодні, здається, заважають їм вирішити власні проблеми. Давня відданість лісозаготівлі, шахтам, сільському господарству та відсутності державного регулювання. Цінності, які працювали добре в минулому, але, схоже, не сьогодні.

Отже, я дивлюся на ці питання занепаду багатьох минулих суспільств і для багатьох сучасних. Чи є якісь загальні висновки? У певному сенсі, це схоже на думку Толстого, що кожен нещасний шлюб є нещасливим у свій власний спосіб, зникнення чи занепад кожного окремого суспільства відрізняється від інших — всі вони мають певні тонкощі і особливості. Але менше з тим, є певні узагальнення, які виникають з порівнянь долі минулих суспільств, та суспільств сучасних, які знаходяться під загрозою. Однією з цікавих загальних рис є, у багатьох випадках, швидкість розпаду після того, як суспільство досягає піку розвитку. Існує багато цивілізацій, які не зникають поступово, а спочатку ростуть, стають багатшими та більш впливовими, а потім протягом короткого часу, протягом декількох десятиліть після свого піку розвитку, вони руйнуються. Наприклад, класична цивілізація майя з долин на Юкатані почала розвалюватися на початку 9-го сторіччя, буквально кілька десятиліть після того, як майя будували свої найбільші пам’ятники, і населення було найчисленнішим.

Або, знову ж таки, розпад Радянського Союзу відбувся протягом декількох десятиліть, можливо, навіть одного десятиліття, з того часу, коли Радянський Союз досягнув піку могутності. Можна провести аналогію із зростанням бактерій в чашці Петрі. Такий швидкий занепад особливо ймовірний, коли існує невідповідність між наявними ресурсами і споживанням ресурсів, або невідповідність між економічними витратами та економічним потенціалом. У чашці Петрі, бактерії ростуть. Припустимо, їх кількість подвоюється з кожним поколінням, і за п’ять поколінь до кінця чашка Петрі на 15/16-х порожня, в наступному поколінні вона на 3/4-х порожня, і наступному вона вже лише напівпорожня. Протягом одного покоління чашка Петрі перетворюється з напівпорожньої на повну. Там немає більше їжі і бактерії гинуть. Таким чином, це розповсюджене явище, що суспільства зазнають краху дуже скоро після досягнення свого піку розвитку.

Користуючись мовою математики, якщо вас турбує стан сучасного суспільства, ви повинні слідкувати не за величиною математичної функції багатства, а за за її першою похідною і другою похідною. Це перше узагальнення. Друге узагальнення — це наявність багатьох, часто невловимих екологічних факторів, які роблять деякі суспільства більш вразливими, ніж інші, і багато з тих факторів не до кінця зрозумілі. Наприклад, чому так сталося, що в Тихому океані, з сотень островів, саме острів Пасхи в кінцевому підсумку опинився в руйнівному стані повного збезлісення? Виявляється, що було близько дев’яти різних екологічних факторів, деякі з яких досить важко помітити, які “працювали проти” мешканців острова, факторів, пов’язаних з випаданням вулканічної тефри, широтою, кількістю опадів. Мабуть, найбільш невловимий з них полягає в тому, що, виявляється, основний внесок поживних речовин, який захищає довкілля островів в Тихому океані, роблять опади континентального пилу з центральної Азії. Пасха, із усіх островів Тихого океану, отримує найменше пилу з Азії для відновлення родючості ґрунтів. Але це фактор, який ми навіть не розуміли до 1999 року.

Отже, деякі суспільства через нетривіальні екологічні причини є більше вразливими, ніж інші. І, нарешті, ще одне узагальнення. Тому що я зараз викладаю курс в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі, для бакалаврів, на тему занепаду цивілізацій. Питання, яке справді турбує моїх студентів: як же ж ці суспільства не бачили, що вони робили? Як мешканці острова Пасхи знищили свої ліси? З якої причини вони рубали останню пальму? Хіба вони не бачили, що вони робили? Як суспільства могли не розуміти їхнього впливу на середовище і вчасно зупинитися? І я гадаю, що якщо наша цивілізація продовжуватиме існувати, то, можливо, в наступному столітті, люди будуть питати чому ці люди сьогодні в 2003-му році не бачили очевидних речей, які вони робили, і не виправили ситуацію? Минуле нам здається неймовірним. У майбутньому видаватиметься неймовірним те, що ми робимо сьогодні. І тому я намагаються розробити ієрархічний набір міркувань про те, чому суспільства не в змозі вирішити власні проблеми. Чому вони не в змозі побачити свої проблеми, або ж, якщо вони таки бачать їх, чому вони не в змозі впоратися з ними? Або, якщо вони не в змозі впоратися з ними, чому саме вони не в змозі?

Я згадаю тільки два узагальнення в цій сфері. Один з симптомів можливого занепаду, це присутність конфлікту інтересів між короткостроковими вигодами для правлячих еліт і довгостроковими інтересами суспільства в цілому, особливо, якщо еліти здатні захистити себе від наслідків своїх дій. Коли вигоди в короткостроковій перспективі для еліти мають погані наслідки для суспільства в цілому, існує реальний ризик, що дії еліти призведуть до занепаду суспільства в довгостроковій перспективі. Наприклад, серед норвежців Гренландії — в суспільстві з конкурентною ієрархією — вожді справді хотіли більше підлеглих і більше овець і більше ресурсів, для того, щоб витіснити сусідніх вождів. І це спонукало вождів виснажувати землі: тримати більше худоби, ніж землі могли підтримувати, заганяючи фермерів-орендарів у залежність. І це робило вождів сильними в короткостроковій перспективі, але призвело до краху суспільства в перспективі довгостроковій.

Такі самі серйозні проблеми конфлікту інтересів існують у Сполучених Штатах сьогодні. Тим більше, що особи, які приймають рішення в Сполучених Штатах, часто можуть захистити себе від наслідків: вони можуть жити в обнесених парканом маєтках, пити бутильовану воду і так далі. І протягом останніх кількох років, стало очевидно, що еліта в світі бізнесу правильно розуміє, що вони можуть задовольняти свої короткострокові інтереси, роблячи те, що добре для них, але є поганим для суспільства в цілому, як, наприклад, викачка кількох мільярдів доларів з Енрона та інших підприємств. Вони абсолютно праві, що все це добре для них в короткостроковій перспективі, хоча погано для суспільства в довгостроковій перспективі. Отже, ось один загальний висновок про те, чому суспільства приймають погані рішення: конфлікти інтересів.

І інше узагальнення, про яке я хочу зазначити, це те, що для суспільства особливо важко, я цитую, приймати правильні рішення, коли є конфлікт серед глибоких переконань, які є добрими у багатьох випадках але не працюють в інших обставинах. Наприклад, норвежці Гренландії, в цих складних умовах трималися разом протягом чотирьох з половиною століть завдяки загальній відданості релігії та їх сильної соціальної згуртованості. Але ці дві речі — відданість релігії і сильна соціальна згуртованість — також в решті решт стали на заваді їхній здібності змінюватися і вчитися у інуїтів. Або сьогодення, — Австралія. Одна з речей, що дозволила Австралії вижити в цьому віддаленому форпості європейської цивілізації протягом 250 років була їхня належність до британської культури. Але сьогодні їхня прихильність до британської культури заважає австралійцям реагувати на необхідність адаптуватися до ситуації в Азії. Отже, особливо важко змінювати курс, коли ті риси, які стають на заваді одночасно є вашими сильними сторонами.

Яким буде результат на сьогоднішній день? Ну, всі ми знаємо з десяток видів бомб уповільненої дії, розташованих у сучасному світі. Бомби, які мають запал довжиною в кілька десятиліть — але у всіх їх, не більше 50 років, і кожна з яких може нас прикінчити. Бомби, пов’язані з водою, ґрунтом, змінами клімату, агресивними біологічними видами, зменшенням фотосинтезуючих рослин в дикій природі, проблеми народонаселення, токсичних речовин, і так далі, і так далі — можна налічити десь 12. І хоча ці бомби сповільненої дії — у жодної з них немає запалу довшого за 50 років, і більшість з них має декілька десятків — у деяких з них в певних місцях набагато коротші запали. Якщо ми не змінимо темпи розвитку, Філіппіни втратять всі свої придатні для лісозаготівлі ліси протягом п’яти років. І Соломонові острови лише через один рік втратять свої ліси, хоча деревина є їхнім основним експортом. А це кардинально змінить економіку Соломонових островів. Люди часто запитують мене: “Джаред, що є найголовнішім з того, що нам потрібно зробити, для розв’язання екологічних проблем в світі?” І моя відповідь: Головне, що ми повинні зробити — це забути, що існує якась єдина річ, яка є найголовнішою з того, що ми повинні зробити. Замість цього існують десятки факторів, кожен з яких здатний нас прикінчити. І ми маємо досягти успіху в усіх випадках, тому що, якщо ми вирішимо всі, окрім одного, і не зможемо розв’язати останній, ми все одно пропали. Наприклад, якщо ми будемо вирішувати проблеми води і ґрунту і перенаселення, але не вирішимо проблеми з токсичними речовинами, то ми в біді всеодно.

Справа в тому, що наш нинішній курс не є стабільним, що за визначенням означає що йому не можна слідувати. І наслідки з’являться уже в найближчі десятки років. Це означає, що ті з нас, в цій аудиторії, молодші за 50 або 60 років, побачать, як ці парадокси розв’яжуться, і ті з нас, кому за 60 років може й не побачать розв’язки, але наші діти і внуки, безумовно, будуть цьому свідками. Ситуація розвиватиметься за одним з двох сценаріїв: або ми будемо дезактивувати ці бомби з часовим механізмом за своїм власним бажанням і у зручний для нас спосіб, або ж ці конфлікти розв’яжуться у неприємний спосіб, не за нашим вибором, а саме — в результаті війни, хвороби або голоду. Але що вже точно, так це те, що наш поточний нестійкий курс буде відредаговано в тій чи іншій формі в наступні кілька десятиліть. Іншими словами, оскільки тема цієї сесії — це розбір варіантів, — у нас є вибір. Чи означає це, що ми повинні стати песимістичними і пригніченими? Я роблю зворотний висновок.

Великі проблеми, що стоять перед світом сьогодні зовсім не є поза нашим контролем. Наша найбільша загроза — не астероїд готовий врізатися в нас, тобто, не ситуація де ми нічого не можемо вдіяти. Замість цього, всі основні загрози, які стоять перед нами сьогодні є проблеми створені нами власноруч. І оскільки ми створили ці проблеми, ми також можемо їх вирішити. Це означає тоді, що це повністю в наших силах впоратися з цими проблемами. Зокрема, що саме кожен за нас може робити? Для тих з вас, хто цікавиться тим, який у нас є вибір, є багато речей, які ми можемо робити. Ми ще багато не розуміємо, з того, що ми повинні зрозуміти. І є багато, що ми вже розуміємо, але не робимо нічого з того приводу, хоча й мусимо. Дякую вам. (Оплески)

ТЕД виступ: Джаред Даймонд про занепад суспільств
Video for this talk on TED

Ця чарівна музика, музика під яку я вийшов — «Тріумфальний марш» з «Аїди» — це музика, яку я вибрав для мого похорону (Сміх) і це зрозуміло чому. Вона тріумфальна. Я буду — я не буду нічого відчувати, але якби я міг, я б почувався тріумфатором, оскільки я взагалі жив, і оскільки я жив на цій чудовій планеті, і оскільки мені було надано можливість зрозуміти дещо про те, чому я тут з’явився взагалі, перед тим як зникнути в небуття.

Чи розумієте ви мій чудернацький британський акцент? Як і всі інші, я був зачарований вчора сесією про тварин. Роберт Фулл, Франс Лантінг та інші — і краса речей, які вони показали. Єдине, що мене трохи роздратувало, це коли Джеффрі Катценберк сказав про мустанга, «найбільш досконале створіння, яке Бог послав на цю землю.» Ми звичайно знаємо, що він не те мав на увазі, але в цій країні, на даний момент, не можна бути занадто обережним. (Сміх)

Я — біолог, і центральною теоремою нашої науки є теорія дизайну, теорія Дарвіна про еволюцію шляхом природного добору. У професійних колах всюди ця теорія, звичайно, загальноприйнята. У не професійний колах поза межами США, вона у великій мірі ігнорується. Але в непрофесійних колах у США вона викликає стільки ворожості — (Сміх) — що буде справедливим сказати, що американські біологи перебувають у стані війни. На сьогодні ця війна є настільки бентежною, з судовими позовами у одному штаті за іншим, що я відчув, що я повинен щось сказати про це.

Якщо ви хочете знати, що я маю сказати про сам дарвінізм, боюсь вам доведеться пошукати це в моїх книжках, які ви не знайдете у розкладках ззовні. (Сміх) Сучасні судові справи часто стосуються нової версії креаціонізму, що називають розумним задумом або РЗ. Не дайте себе обдурити. В РЗ немає нічого нового. Це просто креаціонізм під іншим ім’ям. Наново похрещений я спеціально вибирав термін — (Сміх) — з тактичних, політичних причин.

Аргументи так званих РЗ теоретиків є тими ж самими старими аргументами, які були спростовані знов і знов починаючи від часів Дарвіна до сьогоднішнього дня. Існує досить ефективне лобі еволюціоністів, що координує боротьбу від імені науки, і я намагаюсь робити все, що можу, аби допомогти їм, але вони дещо засмучуються, коли люди, такі як я, мають сміливість згадати що, крім того, що ми є еволюціоністи, ми ще й є атеїсти. Вони вважають, що ми розхитуємо човен, і ви можете зрозуміти чому. Креаціоністи, за відсутності послідовних наукових аргументів на сивому боці, спираються на поширену фобію щодо атеїзму. Навчіть своїх дітей еволюції на уроці біології, і скоро вони перейдуть на наркотики, грабежі і сексуальні збочення. (Сміх)

Насправді, звичайно, освічені теологи, починаючи від Папи Римського є непохитними у своїй підтримці еволюції. Ця книга, «У пошуках Бога Дарвіна», автора Кеннета Миллера, є одним з найефективніших нападів на теорію розумного задуму з тих, що я знаю, і вона є ще більш ефективною тому, що є написана переконаним християнином. Людей на зразок Кеннета Міллера можна називати Посланими від Бога для еволюційного лобі — (Сміх) — тому що вони викривають брехню, що, нібито, еволюціонізм є, насправді, тотожністю атеїзму. Люди на зразок мене, з іншого боку, розхитують човен.

Але тут я б хотів сказати щось гарне про креаціоністів. Такі речі роблю не часто, то ж слухайте уважно. (Сміх) Я думаю вони праві в одному. Я думаю вони праві в тому, що еволюція є фундаментально ворожою до релігії.

Я вже сказав, що багато окремих еволюціоністів, як Папа Римський, є також релігійними, але я вважаю вони обманюють себе. Я вважаю, що справжнє розуміння Дарвінізму сильно роз’їдає релігійну віру. Можливо вам здається, що я збираюсь проповідувати атеїзм, але я б хотів запевнити, що це не те, що я робитиму. Для такої освіченої аудиторії — як ця — це було б як проповідувати перед церковним хором.

Ні, я б хотів закликати вас — (Сміх) — натомість, я б хотів би закликати вас до войовничого атеїзму. (Сміх) (Оплески) Але це ствердження занадто негативне. Якби я хотів цього — якби я був особою, зацікавленою в збереженні релігії, — мене б дуже лякала позитивна сила від теорії еволюції, та й взагалі-то науки будь-якої, але еволюції зокрема, надихати і дивувати, якраз тому, що ця наука є атеїстичною.

Отже, для будь-якої теорії біологічного творення важким місцем є пояснення надзвичайно малої статистичної ймовірності живих речей. Статистичної неймовірності хороших дизайнів — або ж, іншими словами, складності. Стандартним аргументом креаціоністів є — є тільки один, вони всі зводяться до цього одного — то є факт дуже малої статистичної ймовірності. Живі істоти надзвичайно складні і тому вони не могли просто виникнути собі випадково; отже повинен бути хтось, хто їх створив. Цей аргумент, звичайно ж, пилить гілку, на якій сидить. Будь-який дизайнер, здатний на творення чогось дуже складного повинен бути ще складнішим, і це ще ми навіть не починали говорити про інші речі, які він повинен робити, як, наприклад, пробачати гріхи, благословляти шлюби, слухати молитви — — приймати наш бік у війні — (Сміх) — не схвалювати наше статеве життя і таке інше. (Сміх)

Пояснення складності — це проблема, яку будь-яка біологічна теорія повинна вирішити, і її не можна вирішити, постановивши собі якогось «агента», який є ще більш складним, тобто просто додавши ще один рівень складності. Дарвінський природний відбір такий неймовірно елеґантний є тому, що він вирішує проблему пояснення складності, оперуючи нічим іншим як простотою. По суті, проблема вирішується неперервним, поступовим, крок-за-кроком збільшенням складності. Але тут, я тільки хотів би зосередитись на тому, що елеґантність Дарвінізму є корозією для релігії, якраз тому, що вона є такою елеґантною, такою оптимальною, такою могутньою, такою сильною і економічною водночас. Він має жилаву економію прекрасного висячого мосту.

Теорія Бога — це не просто погана теорія. Виявляється, вона в принципі не може виконувати покладені на неї обов’язки.

Отже, повертаючись до тактики та еволюційного лобі, я стверджую, що розгойдування човна, можливо, саме те що треба. Мій підхід до критики креаціонізму не схожий на еволюційне лобі. Мій підхід до критики креаціонізму полягає в критиці релігії в цілому, і тут я маю визнати, що існує надзвичайне табу на будь-які погані слова стосовно релігії. Я збираюся зробити це словами покійного Дугласа Адамса, мого доброго друга, якщо він ніколи не був на TED, обов’язково мав би бути запрошеним.

(Річард Сол Вурман: Він був.)

Річард Доукінс: Він тут був. Дуже добре. Я гадав, він мав би бути.

Він починає свою промову, яка була записана в Кембриджі незадовго до його смерті, з пояснення як наука базується на основі тестування гіпотез, які навмисне формулюються в такий спосіб, щоб можна було довести їх помилковість. Він каже, я цитую: «Релігія здається так не працює. Її серцевина складається з певних ідей, які ми називаємо священними або святими. І це означає, що автоматично про ці ідеї або поняття не можна казати нічого поганого. Не можна і все. Чому ні. Тому що ні. (Сміх) Чому цілком прийнятно підтримувати республіканців чи демократів, цю модель економіки або іншу, Макінтош а не Віндоуз, а ось мати свою думку, стосовно того, як почався Всесвіт, про те, хто створив Всесвіт — ні, не можна, це святе. Отже, ми звикли не кидати виклик релігійним ідеям, і тому дуже цікаво дивитися на шквал емоцій, які викликає Річард, коли він це робить.» Він мав на увазі мене.

«Всі просто шаленіють з цього приводу, тому що не дозволено казати такі речі. Проте, якщо подивитися на це раціонально, то немає причин, чому ці ідеї не мають бути відкритими для дебатів так само, як будь-які інші, крім того що ми якось між собою домовились, що вони не мають бути», і це кінець цитати Дугласа.

В моєму розумінні, не тільки наука роз’їдає релігію, а і релігія роз’їдає науку. Вона вчить людей задовольнятися порожніми, надприродними недопоясненнями і затьмарює чудові справжні пояснення, до яких нам просто треба протягнути руку. Вона вчить людей признавати авторитети, одкровення та віру замість того, щоб завжди вимагати докази.

Ось Дуглас Адамс, чудова фотографія з його книги «Останній шанс побачити». Отже, уявимо типовий науковий журнал «Квартальний біологічний огляд». І я, як запрошений редактор, компілюю спеціальний випуск на тему «Хіба астероїд знищив динозаврів?». І перша стаття — це типова наукова стаття, яка представляє докази: «Шар іридію на межі К-Т, кратер вулкана на Юкатані, датований методом калій-аргонової радіометрії, вказують на те, що астероїд знищив динозаврів». Цілком звичайна наукова стаття. Тепер наступна «Президент Королівського Товариства був удостоєний глибокого внутрішнього переконання» — (Сміх) — «що астероїд знищив динозаврів». (Сміх) «В одкровенні професору Хакстейну зазначалось, що астероїд знищив динозаврів». (Сміх) «Професор Хордлі був вихований в дусі твердої віри, (Сміх) що астероїд знищив динозаврів». «Професор Хокінз проголосив офіційну догму, обов’язкову для всіх вірних послідовників Хокінза, що астероїд знищив динозаврів». (Сміх) Це звичайно незбагненно.

Але уявіть собі — (Оплески) — в 1987 році, журналіст запитав Джорджа Буша-старшого чи визнає він рівну міру громадянства та патріотизму американців-атеїстів. Відповідь містера Буша стала ганебно відомою. «Ні, я не гадаю, що атеїстів треба вважати громадянами, ані вважати їх патріотами. Це одна нація під Богом».

Фанатизм Буша не був одиничною помилкою, чимось, сказаним згарячу, а потім запереченим. Він стояв на своєму незважаючи на чисельні прохання пояснити свою думку, або відмовитися від своїх слів. Він справді так вважає. Навіть більше, він знав, що це не загрожує його шансам на виборах, навіть навпаки. Демократи, так само як і республіканці хизуються своєю релігійністю, якщо хочуть бути обраними. Обидві партії апелюють до імені однієї нації під Богом. Щоб на це сказав Томас Джеферсон?! До речі, я зазвичай не дуже пишаюсь, що я британець, але в цьому випадку просто не можна втриматися від порівняння. (Оплески)

На практиці, хто такий атеїст? Атеїст — це просто той, хто думає про Яхве так само як будь-який пристойний християнин думає про Тора чи Ваала чи золотого тельця. Як вже було сказано раніше, ми всі атеїсти по відношенню до більшості богів, в які людство колись вірувало. Просто деякі з нас ідуть на одного бога далі. (Сміх) (Оплески)

І як би ми не означували атеїзм, це безсумнівно певного роду академічна думка, на яку людина має право без загрози, що її демонізують як непатріотичного, невиборного недогромадянина. Проте, це незаперечний факт, що признатися в тому, що ти атеїст, це те саме, що представитися містером Гітлером або міс Вельзевул. І це все походить від сприйняття атеїстів як деякої дивакуватої авангардної меншості.

Наталі Енжієр написала доволі сумну статтю в Н’ю Йоркер про те, як самотньо вона почувається як атеїст. Вона очевидно почувається як меншина в облозі але насправді, наскільки численними є атеїсти в Америці? Останні опитування являють на диво заохочуючи результати. Християнство, звичайно, складає левову долю населення, приблизно 160 мільйонів. Але, як ви вважаєте, яка друга найбільша група, переконливо перевершуюча за чисельністю іудеїв з 2.8 мільйонами, мусульман з 1.1 мільйоном, та індуїстів, буддистів та всі інші релігії зібрані докупи. Друга за розміром група, майже в 30 мільйонів, вважає себе нерелігійними або світськими.

Не можна не дивуватися, чому політики у боротьбі за голоси виборців настільки благоговіють перед силою, наприклад, іудейського лобі. Здається, само держава Ізраїль існує завдяки американським виборцям-євреям, в той же час відправляючи нерелігійних виборців в політичне небуття. Ці світські нерелігійні виборці, по-справжньому мобілізовані, в 9 разів численніші за єврейські голоси. Чому тоді ця набагато більш ваговита меншина не почне користуватися своїми політичними мускулами?

Добре, досить про кількість. Тепер про якість. Чи існує будь-яка кореляція, позитивна чи негативна, між інтелектом та схильністю до релігійності? (Сміх)

Опитування, яке я згадував раніше — яке було проведене ARIS — не надавало дані, подрібнені за соціально-економічними класом або освітою, коефіцієнтом інтелекту чи будь-чим іншим. Але нещодавня стаття Пола Дж. Белла в журналі «Mensa» натякає, в який бік розвиватимуться справи. Mensa, як ви знаєте, це міжнародна організація для людей з дуже високим коефіцієнтом інтелекту. І з мета-аналізу літератури Белл робить висновок, я цитую, «З 43 досліджень, проведених з 1927 року, стосовно зв’язку релігійних переконань особи з її рівнем інтелекту та освіти, всі, крім чотирьох, знайшли обернену залежність. Це значить, що чим вищій рівень інтелекту та освіти, тим менше ймовірність, що людина буде релігійною.» Добре, я не бачив першоджерел 42 досліджень і не можу прокоментувати той мета-аналіз, але я хочу бачити більше досліджень, проведених в цьому напрямку. І я знаю, що тут присутні, вибачте за безсоромну пропозицію, в цьому залі присутні люди, здатні легко профінансувати масштабне дослідницьке опитування для того, щоб остаточно вирішити це питання, і я роблю таку пропозицію, на всяк випадок.

Але дозвольте мені показати вам дані, які були правильно опубліковані та проаналізовані, по одній особливій групі, а саме, по видатних вчених. В 1998 році Ларсон та Вітхам провели опитування серед «вершків» американської науки, тих, хто був вшанований обранням в Національну академію наук. І серед цієї добірної групи, віра в персонального Бога впала до нищівних 7%. Біля 20% є агностиками, а решту можна справедливо назвати атеїстами. Схожі цифри були отримані стосовно вірі у власне безсмертя. Серед вчених-біологів ці цифри навіть нижче, лише 5.5% вірять в Бога. Серед вчених-фізиків це 7.5%. У мене немає відповідних даних стосовно видатних вчених в інших дисциплінах, таких як історія чи філософія, але я був би здивований, якби результат був би іншим.

Отже, ми опинилися в справді дивовижній ситуації, гротескної невідповідності між американською інтелігенцією та американським електоратом. Та філософська позиція щодо природи Всесвіту, що поділяє переважна більшість провідних американських вчених і напевно більшість інтелігенції взагалі, настільки огидна американському електоратові, що жоден кандидат на вибірну посаду не наважиться публічно оголосити, що підтримує її. Якщо я правий, то це означає, що найвищі посади в найвеличнішій країні світу не доступні саме для людей найбільш кваліфікованих їх обіймати, для інтелігенції, окрім тих випадків, коли вони готові брехати про свої переконання. Відверто кажучи, шанси досягти успіху в американській політиці набагато гірші для тих, хто одночасно розумний та чесний. (Оплески)

Я не громадянин цієї країни, тому, сподіваюся, що, якщо я скажу що з цим треба щось робити, це не буде сприйнято як невідповідність. (Сміх) І я вже натякнув що це «щось» є. З того що я бачив на TED, я думаю, TED — ідеальне місце запустити цей процес. Знову ж таки, боюся що будуть потрібні гроші. Нам треба кампанія з підйому свідомості і видимості для американських атеїстів. (Сміх) Це може бути схоже на кампанію, що була організована гомосексуалістами декілька років тому, але боже допоможи нам не вести за собою людей проти їхньої волі. В більшості випадків, люди, які відкрито стверджують свої думки, допоможуть нам зруйнувати міф про те, що атеїсти якісь неправильні люди.

З іншого боку, вони продемонструють, що атеїсти часто є тими людьми, що зазвичай слугують гарними ролевими моделями для ваших дітей. Цей той тип людей, який рекламний агент міг би використовувати для рекомендації продукції. Цей тип людей, що сидять в цій аудиторії. Характер має бути лавиноподібний, із позитивним зворотнім зв’язком, таким, що, чим більше імен ми маємо, тим більше імен надходить. Може бути деяка нелінійність, порогові ефекти. Але коли критична маса буде створена, почнеться раптове прискорення приєднання. Знов-таки, будуть потрібні гроші.

Я підозрюю, що слово «атеїст» саме по собі містить або є каменем спотикання набагато більшим ніж як воно є насправді, і каменем спотикання для людей, які в іншому випадку відкрито зазначили б свої погляди і позиції. Отже, які ще слова можна використати в якості мастила для шестерень, або цукру в мікстурі? Дарвін, наприклад, віддав перевагу терміну «агностик» — і не тільки з-за лояльності до свого друга Хакслі, який придумав його.

Дарвін сказав: «Я ніколи не був атеїстом в якості заперечення існування Бога. Я вважаю що, загалом, агностик буде найбільш коректним описанням образу мого мислення.»

Він навіть став нехарактерно дразливим по відношенню до Едуарда Евелінга. Евелінг був войовничим атеїстом, якому не вдалося переконати Дарвіна прийняти посвячення своєї книги про атеїзм йому — що, до речі, народило чудовий міф про те, що Карл Маркс намагався посвятити свій «Капітал» Дарвіну, чого він ніколи не робив. Це був, насправді, Едуард Евелінг. Що відбулося: коханка Евелінга була дочкою Маркса, і коли обидва, і Дарвін і Маркс померли, Марксові папери переплуталися із паперами Евелінга, і лист Дарвіна в якому йдеться, «Шановний пане, дякую вам щиро але я не хочу, щоб ви присвячували свою книгу мені», було помилково прийнято за лист до Маркса, і це породило цілий міф, який ви, можливо, вже чули. Це такий собі міський міф, що Маркс спробував присвятити «Капітал» Дарвіну.

В будь-якому випадку, це був Евелінг, і коли вони зустрілися, Дарвін прямо запитав Евелінга: «Чому ви називаєте себе атеїстами?» «Агностик, — відповів Евелінг, — це просто пристойний атеїст, і атеїст — це просто агностик агресивний.» Дарвін оскаржився, «А чому ви маєте бути такими агресивними?» Дарвін думав, що атеїзм підходить для інтелігенції, а от рядові люди не зовсім, цитую, «зізріли для цього.» Це, звичайно ж, наш старий друже-аргумент типу «не розгойдуйте човна». Невідомо, чи сказав Евелінг Дарвіну злізти зі свого п’єдесталу … (Сміх)

В будь-якому випадку, це було більше ніж 100 років тому. Здається, ми мали б подорослішати з тих часів. Тепер, мій друг, інтелігентний колишній іудей, хто випадково дотримувався шабату з причин культурної солідарності, назвав себе «агностиком діда Мороза». Він не вважає, що він є атеїстом, тому що, в принципі, неіснування (бога) неможливо довести теж, а от термін агностик натякає на те, що існування і неіснування Бога — події рівноймовірні.

Отже, мій друг — чіткий агностик стосовно діда Мороза, але ймовірність його існування маленька, чи не так? Так і з Богом. Звідси і фраза, «агностик діда Мороза», але Бертран Рассел висловив цю ж саму думку, використовуючи гіпотетичний чайник, що літає на орбіті Марса. Ми з вами, за означенням, маємо бути агностиками щодо існування такого чайника або неіснування, але це не означає, що ймовірність існування така ж як і неіснування.

Список речей, до яких ми маємо ставитися виключно агностично, не закінчується на дідах морозах і чайниках. Він — нескінченний. Якщо ви хочете вірити в якусь конкретну з них, у єдинорога, діда Мороза, чайники або Єгову, тоді це ви зобов’язані пояснювати «чому». А не решта нас повинна пояснювати «чому ні». Ті серед нас, хто є атеїстами є також й а-дідо-морозистами та а-чайникістами. (Сміх)

Але ми не надто турбуємося казати, що ми ними є, і ось саме тому мій друг використовує термін «адідоморозист» для позначення людей, які називають себе атеїстами. Менше з тим, якщо ми хочемо, щоб атеїсти вийшли з тіні на світло, нам потрібно приліпити на прапори щось більш дотепне, ніж «агностик діда Мороза» або ж «чайникоагностик».

То ж, як, наприклад, «гуманіст»? Переваги цього терміну — в нас вже є всесвітня мережа добре організованих асоціацій і журналів і інших, вже відпрацьованих, механізмів. От лише не подобається мені його явний антропоцентристський характер. Одна з речей, що ми вивчили в Дарвіна, це є розуміння, що людський вид є лише один з мільйонів споріднених видів, близьких і дальніх родичів.

Але є і інші можливості — «натураліст», наприклад. Але тут є також небезпеки непорозуміння, бо Дарвін подумав би, що натураліст, натураліст то є, звичайно ж, протилежність супернатураліста. І іноді воно саме це і означає. Дарвін був би збитий з пантелику іншими означеннями натуралізму, бо він натуралістом, звичайно ж, був. Є й дехто, хто сплутає натуралізм із нудизмом. (Сміх) Такі люди можливо й належали до британської юрби, що влаштувала самосуд минулого року над педіатром, сплутавши його із педофілом. (Сміх)

На мою думку найкраща з можливих альтернатив «атеїзму» є просто «не-теїзм». В нетеїзмі немає такого сильного акценту на точному неіснуванні бога, і тому цей термін легко підхоплять агностики чайників і дідів морозів. Він також повністю сумісний із «Богом» фізиків. Коли такі люди, як, — такі атеїсти, як Стівен Хокінг і Альберт Айнштайн використовували слово «Бог», це була, звичайно ж, метафорична, зручна позначка для тієї глибокої, містичної частини фізики, яку ми поки що не розуміємо. Термін нетеїзм все це в собі містить, а от, на відміну від атеїзму, на нього не реагують відразливо-істерично. Але я думаю, власне, альтернативний підхід — не уникати конфлікту, а говорити відкрито про проблемне питання із словом атеїзм, точнісінько тому, що це є слово-табу, завантажене істерично-відразливою реакцією. Критичну масу буде важче набрати із словом «атеїст» ніж із словом «нетеїст», або із будь-яким іншим неконфронтанційним словом. Але, якби ми набрали її із цим страшним словом — атеїст, — політичний вплив був би ще більшим.

Якби я був релігійним, я б дуже боявся еволюції. Навіть більше, я боявся б науки в цілому, якщо її достатньо глибоко розуміти. І це тому, що наукове бачення світу є настільки яскравішим, цікавішим, поетичнішим, більш наповненим дивовижністю, ніж будь-що з убогого арсеналу релегійної уяви. Карл Саган, іще один з нещодавно померлих героїв, висловив це отак — «Як так вийшло, що жодна з основних релігій не поглянула на науку і не зробила висновок: “Це краще ніж ми думали! Всесвіт є набагато більшим, ніж сказав наш пророк, грандіознішим, витонченішим, елеґантнішим”. Замість цього вони кажуть: “Ні, ні, ні! Мій бог є маленьким богом, і я хочу, щоб він лишився таким.” Та релігія, стара чи нова, яка підкреслюватиме відкриту сучасною наукою величність Всесвіту, може мобілізувати такі резерви благоговіння і пошани про які традиційні вірування навіть і не мріяли.»

Йдемо далі. Ви, мої слухачі, — еліта, і тому я очікую, що приблизно 10 відсотків з вас є релігійними. Багацько з вас користуються кодексом культурної чемності, який вимагає поваги до релігії, але я також підозрюю що є й добряча кількість тих, хто таємно ставиться презирливо до релігії, так само сильно як і я. (Сміх) Якщо ви один з таких людей, і, звичайно ж, багато з вас можуть такими і не бути, але якщо все-таки ви є такими, я прошу вас перестати бути ввічливими, вийти і казати як є про ваші погляди, а якщо ви ще й багаті, я закликаю вас подумати про доступні вам шляхи, що ведуть до великих змін на краще. Релігійна підтримка в цій країні серйозно фінансується фундаціями, я вже не кажу про податкові пільги, фундаціями як наприклад Templeton Foundation і Discovery Institute. Нам потрібно, щоб знайшовся і вийшов вперед анті-Templeton. Якби мої книжки продавалися так само добре як книжки Стівена Хокінга, а не тільки так добре як книжки Річарда Доукінза, я б зробив це сам.

Люди питаються і перепитуються, «Як 11 вересня змінило вас?» Власне, от як воно мене змінило: Давайте всі перестанемо бути такими до біса ввічливими.

Щиро дякую. (Оплески)

ТЕД виступ: Річард Доукінз про войовничий атеїзм
Video for this talk on TED

Я маю одразу ж зробити зізнання. Трішки більш ніж 20 років тому я зробив дещо, про що жалкую, дещо, чим я зовсім не пишаюся, про що я не хотів би, щоб хтось в світі дізнався, але тут я відчуваю, що начебто маю розкрити таємницю. (Сміх) Наприкінці 1980х, у мить юнацької необережності, я пішов учитися на юриста. (Сміх)

Знаєте, в Америці юридична освіта — це професійна ступінь. Спочатку треба отримати університетський диплом, а потім вже поступати на юридичний. Я вступив, але не дуже добре вчився. М’яко кажучи, не дуже добре. Серед випускників мого року я закінчив з результатом, який набрали лише найкращі 90% студентів. (Сміх) Дякую. Я ані дня не займався юридичною практикою. Взагалі-то, мене просто не допустили. (Сміх)

Але сьогодні, всупереч моїй розсудливості, всупереч порадам моєї дружини, я збираюся напружити свої юридичні здібності, точніше, те, що від них залишилося. Я не хочу тут розповідати історії. Я хочу зробити промову як на суді. Промову розважливу, обґрунтовану, гідну, я б сказав, юриста, промову, на тему переоцінки нашого метода керування бізнесом.

Тож, добродії присяжні, подивіться сюди. Це називається «загадка зі свічкою». Декому, можливо, вона вже знайома. Її вигадав у 1945-му році психолог Карл Дункер. Карл Дункер замислив експеримент, який в різноманітних формах застосовується в теперішній час в науці про поведінку. Ось як він працює. Припустимо, що я — експериментатор. Запрошую вас до кімнати та даю вам свічку, коробку з кнопками та сірники. Ваша задача — прикріпити свічку до стіни так, щоб віск не капав на стіл. Ваші дії?

Дехто починає зі спроби прикріпити свічку до стіни кнопками. Не виходить. Інші … бачу-бачу, мені звідси видно що хтось знаками показує … В інших з’являється класна ідея — запалити свічку, розтопити кінцівку та причепити її до стіни. Це ідея грандіозна. Не працює. Врешті решт, хвилин так за п’ять-десять, більшість учасників знаходять рішення, яке зображено отут. Ключовий момент – подолання так званого «зациклення на функції». Ви дивитеся на коробку та бачите лише вміст для кнопок. Але вона може виконувати ось таку, іншу, функцію, а саме, стати платформою для свічки. Ось вона – «загадка свічки».

Ще я хочу розповісти вам про експеримент, який було впроваджено з цією задачкою. Його провів вчений на ім’я Сем Глаксберг, який зараз працює в Прінстонському університеті в США. Він демонструє силу заохочення. Ось що він зробив. Він зібрав учасників та сказав: «Я збираюся заміряти час. Як швидко ви розв’яжете цю задачку?» Одній групі він сказав: «Я заміряю час, щоб встановити норму, середній час, який зазвичай потрібен для вирішення проблеми такого плану.»

Другій групі він запропонував винагороду. Він сказав: «Якщо ви потрапите до найшвидших 25 відсотків, ви отримаєте п’ять доларів. Якщо ви станете найшвидшим зі всіх сьогоднішніх учасників експерименту, отримаєте 20 доларів». Це було декілька років тому. Зогляду на інфляцію, це непогана сума за декілька хвилин роботи. Гарний мотиватор.

Питання: Наскільки швидше друга група вирішила задачу? Відповідь: Вони в середньому витратили на три з половиною хвилини більше часу. На три з половиною хвилини більше. Це ж не має сенсу, хіба ні? Тобто, я американець. Я вірю у вільний ринок. Він має бути влаштованим не так. Вірно? (Сміх) Якщо ви хочете, щоб люди працювали краще, ви їх винагороджуєте. Вірно? Бонуси, комісійні, власне реаліті шоу. Заохочуйте їх. Так працює бізнес. Але цього тут не сталося. У вас є заохочення, яке мало б загострити розум та підвищити творчість. А насправді воно робить протилежне. Воно пригнічує розум та блокує творчий підхід.

І цікаво те, що цей експеримент не відхилення від правила. Таке повторювалося знову і знову, протягом біля 40 років. Такі умовні мотиватори, якщо зробити А, отримаєш Б, працюють в певних умовах. Але для багатьох завдань, вони або не працюють, або, часто, навіть завдають шкоди. Це один з найбільш незаперечних висновків в суспільствознавстві. А також одна з тих, якими нехтують найбільше.

Я витратив останні пару років в пошуках науки людської мотивації. Особливо динамікою відношень зовнішніх стимулів та внутрішніх стимулів. І я кажу вам, вони зовсім не схожі. Якщо звернутися до науки, бачимо, що існує невідповідність між висновками науки та практикою в бізнесі. Особливо бентежить те, що наша операційна система бізнесу – мається на увазі сукупність припущень і протоколів стосовно мотивації людей і реалізації їхнього потенціалу – побудована на базі суто зовнішніх стимулів, на базі заохочень і покарань. Взагалі-то, це цілком підходить для багатьох завдань 20-го сторіччя. Але, для завдань 21-го сторіччя, ця механічна схема заохочень і покарань не працює, не працює часто, і часто завдає шкоди. Зараз поясню, що мається на увазі.

Отже, Глаксберг зробив іще один експеримент, схожий на попередній, в якому він подав проблему трохи по-іншому, як отут зверху. ОК? «Прикріпіть свічку до стіни в такий спосіб, щоб віск не капав на стіл.» Те саме. Дві групи, заміряємо час в обох. Одну з груп заохочуємо. Що ж відбувається на цей раз? На цей раз, група із стимулом ввалила як слід іншій. Чому? Тому що, коли кнопки не в коробці, завдання є легеньке, чи не так? (Сміх)

Стимули працюють дуже добре для тих вправ, де є проста сукупність правил і простий кінцевий результат. Винагороди, за своєю природою, звужують нашу увагу, підвищують концентрацію. Ось тому то вони працюють в такій великій кількості випадків. І тому, для завдань як оце, концентрація уваги, коли мета прямо перед тобою, веде нас прямо до неї, швидко і ефективно. Але для справжньої «загадки зі свічкою» не можна застосовувати таку схему. Розв’язок не отут. Розв’язок на периферії. Треба поглянути навколо. Це заохочення власне звужує наше поле зору, і зменшує простір розв’язків.

Дайте будь ласка пояснити вам, чому це важливо. В західній Європі, і в багатьох регіонах Азії, північної Америки, Австралії, спеціалісти все менше працюють над отакими проблемами, і все більше над отакими. Рутинна, побудована на застосуванні правил, робота, «робота лівої півкулі мозку», певні види бухгалтерського обліку і фінансового аналізу, деякі типи комп’ютерного програмування, стало дуже легко розв’язувати «на замовлення», легко автоматизувати. «Програмне забезпечення може зробити це швидше.» «В світі є постачальники з низькими витратами, і вони можуть зробити це дешевше.» То ж тепер важливі завдання для правої півкулі, тобто здібності до концептуалізації, здібності творчі.

Подумайте про власну роботу. Подумайте про власну роботу. Чи є проблеми, що ви розв’язуєте, або навіть проблеми що ми зараз з вами отут обговорювали, проблемами такого роду – чи мають вони низку правил розв’язку, і один єдиний розв’язок? Ні. Правила містифікують. Розв’язок, якщо існує, є несподіваним і неочевидним. Кожен в цій кімнаті розв’язує власну версію «загадки зі свічкою». І для загадки зі свічкою будь-якого типу, в будь-якій галузі, такі «якщо … то …» заохочення, ті, на базі яких ми побудували так багато бізнесів, не працюють.

Знаєте, я від цього сатанію. І це не … – ось в чому справа. Це не відчуття. ОК? Я — не правник. Я не вірю в відчуття. Це не є філософія. Я – американець, і я не вірю в філософію. (Сміх) Це є факт. Або ж, як ми кажемо в моєму рідному Вашингтоні, це є правдивий факт. (Сміх) (Оплески) Дозвольте надати приклад для пояснення. Дозвольте мені запросити свідків. Бо я не байку вам розказую. Це промова на суді.

Пані та панове присяжні, ось свідчення: Дан Аріелі, один з видатних економістів сучасності, він і троє колег, зробили експеримент над декількома студентами з MIT. Вони дали цим MIT студентам купу ігор. Ігор, що потребували творчих і моторних здібностей, і концентрації уваги. Студентам запропонували, для заохочення, три рівня винагороди. Маленьку, середню і велику винагороди. ОК? Якщо ви досягаєте великих успіхів, отримуєте велику і т.д. Що відбулося? В механічних завданнях заохочення працювало так, як очікувалося: вище винагорода, кращі результати. ОК? Але одне завдання потребувало застосування розуму, на елементарному рівні, і в цьому випадку більше заохочення призводило до гірших результатів.

Тоді вони сказали, «ОК, давайте поглянемо чи немає тут якоїсь залежності від культурного регіону. Зробимо цей тест в місті Мадурай, в Індії.» Рівень життя там нижче. В Мадураї, маленька за північноамериканськими стандартами винагорода має більшу вагу. Те саме. Купа ігор, три рівня стимуляції. Що відбувається? Люди, яким було запропоновано середню за розміром винагороду, за результатами виглядали не краще за людей з малою. Але на цей раз, найвища винагорода призвела для найгірших результатів. У восьми з дев’яти завдань, що було розглянуто в кожному з трьох експериментів, збільшення стимулів призводило до погіршення продуктивності.

Чи не має місце тут якась соціалістична змова? Ні. То є економісти з MIT, з Carnegie Mellon та Чикагського університетів. І знаєте хто був спонсором цих досліджень? Федеральний резервний банк Сполучених Штатів. Це — американський досвід.

Ну а тепер, через ставок до LSE, Лондонської школи економіки. Alma mater 11 нобелівських лауреатів в економіці. Тренувальне поле для велетнів економічних наук як Джордж Сорос, Фрідріх Хайек, та Мік Джагер. (Сміх) Минулого місяця, тільки-й-но минулого місяця економісти LSE розглянули 51-у схему типу «плата-за-продуктивність», в компаніях. Ось що ті економісти кажуть: «Виявляється, що фінансові стимули можуть негативно впливати на загальну продуктивність.»

Є невідповідність між тим, що знає наука і тим, що робить бізнес. Що мене бентежить, на загальному тлі наслідків економічної кризи, це те, що занадто багато організацій розробляють свою політику щодо управління своїми цінними кадрами, базуючись на застарілих та неперевірених припущеннях, які швидше походять з «народної творчості», ніж з науки. І якщо ми справді хочемо подолати ці економічні негаразди, якщо справді хочемо досягти високої продуктивності в розв’язанні задач, характерних для 21-го сторіччя, то не треба робити більше роботи, але не в правильний спосіб. А саме, заохочувати людей солодшим пряником або погрожувати більшим батогом. Нам потрібен абсолютно новий підхід.

На щастя, наука, що досліджує мотивацію, вже знайшла цей новий підхід. Це підхід є побудований навколо принципів внутрішніх стимулів. Навколо бажання робити внесок у важливу справу, робити те, що нам подобається, те, що цікаво, те, що є частиною чогось важливішого. На мою особисту думку, ця нова операційна система для наших бізнесів надихається трьома принципами: самостійність, майстерність та присутність мети. Самостійність — це бажання бути власником своєї долі. Майстерність — це бажання вдосконалювати свій внесок у важливу справу. Мета — це жадання робити свою роботу, заради чогось більшого за нас самих. Ці принципи є засадами для абсолютно нової «операційної системи» для наших бізнесів.

Сьогодні я лише говоритиму про самостійність. Лише в 20-му сторіччі нам спала на думку ідея про управління персоналом. Менеджмент то не є природне явище. Менеджмент — він зовсім не такий, як дерева. Він — як телевізор. Добро? Хтось його винайшов. Це не значить, що ті принципи будуть завжди спрацьовувати. Управління персоналом — це чудово. Традиційні засади управління необхідні, якщо ви хочете поступливість. Але коли ви хочете залучення, самоорганізація підходить краще.

Дайте навести декілька прикладів радикального застосування саморегуляції. Так в чому ідея, — до речі таке спостерігається не часто, але коли це трапляється, видно перші паростки справді цікавих речей. Так от, ідея в тому, щоб оплата праці була адекватною, і справедливою в повному обсязі. Зняти питання грошей з порядку денного. А потім забезпечити працівникам самостійність. Ось декілька прикладів.

Чи багато з вас чули про компанію Atlassian? Начебто, менше половини залу. (Сміх) Atlassian — це австралійська компанія з програмного забезпечення. І вони практикують таку цікаву річ. Декілька разів на рік вони кажуть своїм інженерам: «Протягом наступної доби ідіть і працюйте на чим завгодно, аби лише це не стосувалося вашою основної роботи. Абсолютно над чим завгодно.» І отже інженери витрачають цей час на те, щоб запрограмувати якесь цікаве покращення до коду або придумати елегантне якоїсь рішення задачки. Потім кожен презентує свої наробки колегам та решті компанії на таких галасливих та некерованих загальних зборах наприкінці дня. І потім, всі, як справжні австралійці, п’ють пиво.

Вони називають це Днями FedEx. Чому? Тому що ви маєте встигнути за один день. Це прикольно. Це не погано, хоча і містить очевидне порушення прав торговельної марки. Але це ж дуже оригінальна ідея. (Сміх) Один той день «напруженої» самостійності створив цілу низку програмних рішень, які, можливо, ніколи не з’явилися б.

Це було настільки ефективним, що Atlassian пішов іще далі: впровадив систему «20% робочого дня». Це принцип, який як відомо, запроваджено в Google. Там інженери можуть витрачати 20% часу на будь-яку роботу, яка їм до смаку. Вони можуть самостійно керувати своїм часом, своїми задачами, вибором колег та методів розв’язання задач. Добре? Якісно інший рівень самостійності. І в Google, як багато з вас знають, кожен рік приблизно половина нових продуктів народжується як раз в такий 20%-вий час. Такі речі як Gmail, Orkut, Google News.

В мене є іще радикальніший приклад такого підходу. Дещо, що зветься «Організація праці навколо результатів». Скорочено: ROWE. Створена двома американськими консультантами, ця система вже впроваджена приблизно десятком компаній в Північній Америці. В ROWE працівники не мають розкладу робочих годин. Вони можуть з’являтися, коли вони захочуть. Вони не мають бути присутніми в офіси в якісь певні години, або взагалі можуть не приходити. Вони лише мають виконати свою роботу. Як вони працюватимуть, коли і де, вони вирішують самі. Засідання в таких умовах необов’язкові.

Ну і як? Майже скрізь продуктивність зростає, зацікавленість працівників в справах компанії зростає, задоволеність від роботи зростає, рух кадрів зменшується. Самостійність, майстерність та присутність загальної мети — ось складові нового способу організації праці. Звичайно деякі з вас скажуть: «Хм, це звичайно цікаво, але це утопія.» А я відповім: «Зась! В мене є докази.»

Середина 90-ч, Microsoft починає проект електронної енциклопедії Encarta. Вони застосували всі потрібні стимули. Всі належні стимули. Вони платили професіоналам за написання та редагування тисяч статей. Проектом керували добре оплачувані менеджери, які слідкували за розкладами та бюджетами. Декілька років по тому з’явилась інша енциклопедія. Зовсім інша модель, так? Пиши для власної втіхи. Жодної компенсації — ні цента, ні євро, ані єни. Працюй, тому що тобі подобається справа.

Уявіть, якщо 10 років тому ви запитали б будь-якого економіста: «Ось у мене є дві моделі створення енциклопедії. Хто з них виграє у перегонах?» 10 років тому жоден розсудливий економіст на планеті не передбачив би перемогу Вікіпедії.

Це — епохальна битва між двома різними підходами. Це — Мохамед Алі проти Джо Фрейзера, так? Це так би мовити Трилер в Манілі на арені мотивації. Правда? Внутрішня мотивація в двобої проти зовнішньої мотивації. Самостійність, майстерність та загальна мета проти батога та пряника. І хто переміг? Внутрішня мотивація, самостійність, майстерність та загальна мета відправляють суперника в нокаут. Отже, що маємо у висновках?

Маємо невідповідність між науковими засадами та діловою практикою. І ось що говорить наука. Перше: Нагороди, типові для 20-го сторіччя, ті самі, що ми вважаємо невід’ємною частиною бізнесу, працюють, але в гранично вузькому діапазоні обставин. Друге: Винагороди типу «якщо … тоді …» часто руйнують творчій підхід. Третє: таємниця високої продуктивності не в нагородах та покараннях, а в тому невидимому внутрішньому поштовху. Поштовху робити справу заради неї самої. Поштовху робити справу тому, що вона має значення.

І найголовніше, так, найголовніше. Ми це вже знаємо, а наука доводить це, що ми знаємо і відчуваємо. Отже, якщо ми виправимо невідповідність між науковим висновками та діловою практикою, якщо ми зможемо розвинути наше розуміння мотивації до рівня, необхідного 21-му сторіччю, якщо ми переростемо цю ліниву та небезпечну ідеологію батога та пряника, ми зможемо укріпити наші компанії, ми зможемо розв’язати багато тих «задачок із свічкою» і можливо, можливо, можливо, ми зможемо змінити світ. Розгляд справи закінчено. (Оплески)

Video for this talk on TED

В своїй інавгураційній промові Барак Обама закликав кожного з нас докласти максимум зусиль аби країна подолала поточну фінансову кризу. Але до чого він апелював? Він не став безтурботно йти шляхом свого попередника і закликати нас просто купувати більше. Він також не сказав нам: «Вірте в нас. Вірте в свою країну. Купуйте, купуйте, купуйте акції». Замість цього, він закликав нас покинути дитячі ігри. Та звернувся до наших чеснот. Чеснота це старомодне слово. Воно здається трохи недоречним в сучасному оточенні на цій конференції. І до того ж, деякі з вас, можливо, подумають, а що воно взагалі означає?

Дозвольте мені почати з прикладу. Ось це перелік обов’язків прибиральника лікарні тут, на екрані. І всі вони виглядають нецікаво звичайними. Тут немає нічого несподіваного: мити підлогу, підмітати її, викидати сміття, поповнювати запаси в шафах. Може здатися дивним, що обов’язків так багато, але самі вони не дивують. Але я хочу, щоб ви помітили одну річ: незважаючи не те, що це дуже довгий перелік, тут ніде не згадується про інших людей. Ніде. Здається, що робота прибиральника в лікарні така сама, як і прибиральника в морзі.

Менше з тим, коли психологи зробили опит прибиральників лікарень з метою зрозуміти, як робітники самі бачать свою роботу, вони зустріли Майка, який розповів їм, як він припинив мити підлогу в коридорі, тому що м-р Джонс в той час був не в ліжку, а на маленькій прогулянці: щоб трохи набратися сил він повільно ходив з одного кінця коридору в інший. А Шарлін розповіла, як вона проігнорувала зауваження адміністратора і не стала пилососити кімнату для відвідувачів, тому що там зараз були рідні пацієнтів, які були там цілий день, кожен день, які, в той момент, заснули. Ще був Люк, який двічі вимив підлогу в палаті молодої людини, що знаходилася у комі, тому що батько тієї людини, який чергував біля ліжка протягом шести місяців, не бачив, як Люк прибирав в перший раз, і був сердитий. Така поведінка з боку прибиральників, техніків, медсестер, і якщо повезе, докторів, не лише допомагає людям почуватися трохи краще, а насправді підвищує якість догляду за пацієнтами та покращує роботу лікарень.

Звичайно не всі прибиральники такі. Але ті, хто так робить, вважають стосунки між людьми в яких присутні доброта, турбота та співчуття суттєвою складовою своєї роботи. При цьому, перелік їхніх обов’язків і словом не згадує інших людей. Ці прибиральники мають моральну волю ставитися до інших по-людськи. Навіть більше того, вони мають знання і вміння з етики достатні для того, щоб визначити, що означає «вчинити правильно».

«Практична мудрість, — казав нам Аристотель — це поєднання чеснот моральної волі та моральної майстерності». Мудра людина знає, коли та як робити винятки з правил, так як прибиральники знали, коли нехтувати своїми обов’язками заради інших цілей. Мудра людина вміє імпровізувати, як Люк, який вирішив вдруге вимити підлогу. Проблеми реального світу часто є неоднозначними і недоозначеними, і їхній контекст постійно змінюється. Мудра людина схожа на джазового музиканта, що читає ноти з аркуша, але танцює навколо них, вигадуючи комбінації, що краще пасують ситуації або ж слухачам. Мудра людина знає, коли керуватися чеснотами задля досягнення правильного результату. Задля служіння іншим людям, а не для маніпуляції ними. І нарешті, можливо найголовніше, мудрою людиною становляться, а не народжуються. Мудрості потрібен досвід, але не будь-який досвід. Потрібний час, аби краще розібратися в людях, яким служиш. Треба заслужити право імпровізувати, пробувати нові речі, іноді помилятися та вчитися на своїх помилках. І вам потрібні мудрі наставники.

Якщо запитати прибиральників, тих, про яких я розповідав, наскільки важко навчитися робити їх роботу, вони скажуть, що потрібен значний досвід. І вони не мають на увазі миття підлоги або прибирання сміття. Потрібен великий досвід, аби навчитися як піклуватися про людей. На TED пишнота розуму просто нестямна. Це лякає. Добра новина в тому, що не треба бути розумним, щоб бути мудрим. Погана новина в тому, що відсутність мудрості не компенсується інтелектом. Інтелект має таку ж можливість створити проблемну ситуацію вам та іншим, як будь що інше. (Оплески)

Зараз я сподіваюсь, ми всі це знаємо. В певному сенсі це очевидно, але, все ж таки, дозвольте розповісти маленьку історію. Це історія про лимонад. Тато та його семирічний син дивляться гру Detroit Tigers на бейсбольному стадіоні. Син попросив в тата лимонад, і тато пішов до кіосків на пошуки. Єдине, що знайшлося, це міцний лимонад (Mike’s Hard Lemonade) в якому було 5 відсотків алкоголю. Оскільки тато — науковець, він не має гадки, що лимонад містить алкоголь. Він приносить напій сину. Дитина п’є його, це помічає охоронець, він викликає поліцію, яка викликають швидку, яка мерщій забирає дитину в лікарню. У приймальному відділенні встановили, що у дитини немає алкоголю в крові. І були готові відпустити дитину.

Та ба. Агентство у справах добробуту дітей округа Уэйн заборонило це. І дитину відправили в притулок на три дні. А після того чи може дитина повернутися додому? Авжеж, суддя дозволяє, але тільки за умови, що батько переїде в мотель. На щастя, після двох тижнів родина зібралася докупи. Але співробітники соціальної служби, лікарі із швидкої, і суддя всі казали одне й те саме: «Ми ненавидимо це робити, але маємо керуватися усталеною процедурою».

Чому такі речі трапляються? Скотт Саймон, що розповів цю історію на радіохвилі NPR, сказав: «Правила та процедури можливо тупі, але вони позбавляють нас необхідності думати». Заради справедливості треба зазначити, що правила часто вводяться, коли попередні працівники соціальних служб були недбалими і відправляли дитину в дім, де з неї знущалися. Справедливо. Коли щось не гаразд, а таке трапляється часто, ми шукаємо засобів як виправити ситуацію.

Один спосіб — це створення правил. Кращі правила, більше правил. Інший спосіб — це створення заохочень, або стимулів. Кращі, та побільше. Зрештою, що ще лишаєтеся робити? Ми і зараз такі процеси спостерігаємо, візьміть, наприклад, боротьбу з поточною фінансовою кризою. Регулювати, регулювати, регулювати. Знайти кращі стимули, знайти кращі стимули, знайти кращі стимули … Справа в тому, що ні правил ані заохочень буде недостатньо для вирішення проблеми. Як навіть почати написати правило, яке змусить прибиральників поводитись так, як вони це робили? І чи будете їм давати премію за людяність? Це безглуздо. І так трапляється, що коли ми все більше спираємося на правила, на правила та стимули, короткостроково справа покращується, але одночасно створюється негативна тенденція, яка погіршує ситуацію в довгострокових масштабах. Чесноти розуму знесилюються нашим надмірним поляганням на правила, яке позбавляє нас можливості імпровізувати та вчитися з наших імпровізацій. А моральна воля підривається безупинними апеляціями до стимулів, які руйнують наше внутрішнє бажання чинити правильно. Отже, не маючи наміру, використовуючи правила та стимули ми йдемо війною на мудрість.

Дозвольте лише навести декілька прикладів, спочатку про правила та війну з чеснотою розуму. Історія з лимонадом — це перший. Другий без сумніву знайомий вам, це природа сучасної американської освіти: предписана, суворо регульована програма оcвіти. Ось приклад з чиказького дитячого садочка. Читання та отримання задоволення від літератури та слова, що починаються на літеру «В». Ванна: зберіть дітей на килимі і попередьте про небезпеку гарячої води. Згадайте 75 пунктів в цьому сценарії для викладання книги з малюнками в 25 сторінок. Скрізь в Чикаго, в кожному садочку в місті, кожен вчитель каже одні й ті самі слова в той самий день. І ми знаємо, звідки беруться ці сценарії. Ми недостатньо довіряємо розсудливості вчителів, аби дозволити їм діяти самочинно. Ці сценарії — це страхування від лиха. Вони запобігають катастрофам. Але вони зумовлюють посередність. (Оплески)

Зрозумійте мене правильно! Нам потрібні правила! Джазовим музикантам потрібні деякі ноти — більшості з них потрібні деякі ноти на сторінці. І ми точно знаємо, що нам треба більше правил для банкірів, Бог знає. Але забагато правил заважають талановитим джазовим музикантам імпровізувати. І як результат, вони втрачають свій дар, або ще гірше, перестають грати взагалі.

А як на рахунок стимулів? Вони наче дотепніші. Якщо у вас є одна причина робити щось і я даю тобі другу причину, щоб зробити те ж саме, виглядає повністю логічно, що дві причини краще ніж одна і більше шансів, що ви це зробите. Чи не правда? Виявляється, що не завжди. Іноді дві причини починають змагатися одна з одною, замість того, щоб доповнювати одне одну, і як результат ймовірність, що це буде зроблено зменшується.

Надам один приклад, бо часу вже замало. 15 років тому в Швейцарії йшло обговорення питання, де поховати ядерні відходи. Повинен був відбутися національний референдум. Деякі психологи зробили опит добре обізнаних в цьому питанні громадян. Вони запитали, «Чи хочете ви, щоб смітник для ядерних відходів було розміщено на вашій території?» Неймовірно, але 50 відсотків громадян сказали «так». Вони знали, що це небезпечно. Вони знали, що це призведе до зниження ціни на їхню нерухомість. Але відходи мали бути десь поховані, і в них були певні громадські відповідальності. В іншому випадку психологи запитали трохи інше питання. Вони казали: «Якщо вам щороку платили вашу зарплатню за шість місяців на доданок, чи погодилися ви розмістити ядерні відходи на своїй території?» Дві причини. Відповідальність і гроші зверху. Але замість 50 відсотків за, лише 25 відсотків погодилися на цей раз. Ось що відбулося: як тільки ми збагнули, що стимул є присутнім, ми одразу, замість «У чому є моя відповідальність?», запитуємо лише «Як краще для мене?» Коли стимули не працюють, коли генеральні директори ігнорують довгострокове здоров’я своїх компаній, переслідуючи короткострокові вигоди, які обіцяють великі премії, відповідь завжди одна й та сама. Оберіть більш розумні стимули.

Правда є в тому, що немає таких стимулів які були б достатньо розумні. Кожну систему стимулів можна підірвати, якщо є бажання. Нам треба стимули. Людям треба за щось жити. Але зловживання стимулами деморалізує і морально калічить професіональну діяльність. Це призводить до падіння морального духу людей, що займаються цією діяльністю, а також призводить до того, що сама діяльність втрачає етичність.

Барак Обама до інавгурації сказав: «Ми повинні питатися не тільки “Чи прибуткова це справа?”, але й “Чи добра це справа?”». Коли професії деморалізуються, кожен хто ними займається стає залежним від стимулів і вони перестають запитувати питання «Чи це є правильно?». Ми бачимо це в медицині. («Хоча тут нема про що турбуватися, давайте перевіримо діагноз знову, щоб це не вилилося в позов проти нас».) І звичайно ж це має місце в бізнесі. («Щоб залишитися конкурентноспроможними на ринку сьогодення, нажаль маємо замінити вас на бовдура».) («Я продав душу за десяту частину того, що міг би виручити за неї зараз».) Це очевидно, що люди не хочуть працювати в такий спосіб.

Що ми можемо зробити? Декілька джерел надії: Ми повинні спробувати і ре-моралізувати роботу. Як НЕ треба це робити: збільшити кількість годин викладання етики. (Оплески) Немає кращого шляху продемонструвати свою несерйозність ніж зкрутити все, що ми маємо сказати про етику в пакунок, загорнути його в подарунковий папір, і запхнути в тісні щілини між іншими предметами в школі.

Що ж тоді робити? Перше: славити зразкові моральні приклади. Визнавати, коли йдеш вчитися на правника, що хтось тихесенько тобі шепотить у вушко про Аттикуса Фінча. Жодна десятирічна дитина не мріє вступити до правничого факультету, щоб вивчити, як робити рейдерські захоплення. Люди зразкової моральної поведінки мають неабиякий вплив. Але ми завчили, що із витонченістю персони приходить розуміння, що не можна зазначати, що ти на когось рівняєшся. Годі, давайте зазначати, на кого ми рівняємося! Давайте будемо горді, що в нас є на кого! Давайте шанувати наші зразки. Давайте вимагати зазначення і шанування зразків поведінки від наших вчителів також. Це одна з речей, яку ми можемо зробити.

Я не знаю як багато з вас пам’ятають оце: інший моральний герой, п’ятнадцять років тому, Аарон Феурстен, він був директором Малден Мілз в штаті Масачусетс — це вони придумали Polartech. Фабрика повністю згоріла. Три тисячі робітників. Він не звільнив нікого. Чому? Тому що це була б катастрофа для них і для суспільства. «Можливо на біржових паперах наша компанія коштує менше, але я вам кажу вона коштує більше. В нас все гаразд».

На цій конференції ми чули виступи декількох моральних героїв. Двоє справили на мене неабияке враження. Один був Рей Андерсон, хто перетворив — (Оплески) — перетворив, в дійсності, частину злої імперії в бізнес із нульовим, або майже нульовим викидом [небезпечних речовин]. Чому? Тому що так було правильно зробити. І як бонус він відкриває зараз для себе той факт що в наслідок цих дій він заробить ще більше грошей. Позитивний дух цих вчинків захоплює і передається його працівникам. Чому? Тому що вони хочуть робити добру справу як слід. Вчора ми почули виступ Уллі Смітса про відновлення лісів в Індонезії. (Оплески)

Це влучний приклад через декілька причин. Тому що треба була неабияка сила волі, щоб зробити добру справу. Богу відомо скільки зусиль було треба, технічних знань. Важко збагнути скільки він і його однодумці мали знати, щоб розробити стратегію. Але найголовніше, щоб запрацювало, — і він на це наголосив у виступі, — треба було знайти спільну мову з місцевим населенням. Якщо вас не підтримують люди, які працюють з вами, на вас чекає невдача. І немає формули, як отримати підтримку людей, тому що різні люди в різних спільнотах організують своє життя по-різному.

Отже тут, на TED, та в інших місцях, є багато речей, які можна прославляти. Але вам не треба бути супергероєм. Існують повсякденні герої. Повсякденні герої, як прибиральники, яких варто прославляти. І кожен з нас на своєму робочому місці має бути, якщо не надзвичайним, так бодай повсякденним супергероєм. Як голови організацій ми маємо створювати середовища, що заохочують та виховують чесноти розуму та волі. Навіть наймудріші та найдобріші люди розчаруються, якщо будуть весь час зустрічати опір в організаціях, де вони працюють.

Якщо ви керуєте організацією, ви маєте бути певним, що жодна з робіт — жодна — не має такого описання, як та робота прибиральників. Тому що будь яка робота, якщо вона стосується роботи з людьми, є моральною роботою. І кожна моральна робота залежить від практичної мудрості.

І можливо найголовніше, як вчителі ми маємо прагнути бути повсякденними героями, моральними прикладами для людей, яких ми вчимо. Також ми, як вчителі, маємо пам’ятати декілька речей. Одна з них, — що ми завжди навчаємо. В залі завжди хтось є. Кінокамера ніколи не вимикається. Білл Гейтс тут давав промову про важливість освіти, а саме про модель запропоновану програмою KIPP. «Знання — це сила». І він згадав багато інших чудових речей, які робить KIPP для того, щоб діти з малозабезпечених родин отримали вищу освіту.

Я хотів би зупинитися на одній ініціативі KIPP, про яку Білл не згадав. Це те, що вони зрозуміли, що найголовніше з того що вони мають виховати в дітях є характер. Вони мають навчитися поважати себе. Вони мають навчитися поважати своїх шкільних товаришів. Вони мають навчитися поважати своїх вчителів. І найголовніше, вони мають навчитися поважати навчання. Це є головною метою. Якщо ви досягнете цього решта буде легкою прогулянкою. Вчителі: ви справді навчаєте дітей цьому, це коли весь викладацький персонал поважає і втілює ці принципи кожну хвилину кожного дня.

Обама звернувся до наших чеснот. І я гадаю він був правий. І чеснота, яка нам потрібна найбільше, це практична мудрість, тому, що вона дозволяє іншим чеснотам — чесності, доброті, хоробрості — проявлятися в потрібний манер і в правильний час. Він також звернувся до надії. Він тут так само правий. Я гадаю є підстави сподіватися. Я гадаю люди бажають, щоб інші вірили в їхні чесноти.

В багатьох сенсах, це справжня природа TED. Бажання робити правильні речі в правильний спосіб з правильних причин. Такого роду мудрість доступна кожному з нас, тільки треба змусити себе над цим замислюватись. Замислюватися над тим, що ми робимо, як ми це робимо, і можливо найважливіше, замислитися над структурою організацій, в яких ми працюємо, аби вони сприяли людям ставати мудрішими, а не навпаки.

Дуже дякую за увагу. Дякую. (Оплески)

Кріс Андерсен: Постійте з нами ще трошки.

Баррі Шварц: Дуже дякую. (Оплески)

Video for this talk on TED

Хтось якось сказав, що “політика — це, звичайно, шоу-бізнес для некрасивих”. Врахувавши це, відчуваю, що досяг свого в житті. З іншого боку це є велика честь для мене як для політика, виступати на конференції TED, особливо тут, в Великобританії, де репутація у політики впала дуже низько завдяки “скандалу витрат” [членів парламенту].

Навіть, нещодавно написали історію про те, як вчені хотіли власне замінити пацюків в своїх експериментах на політиків. І хтось запитав, “Чому?” Відповідь була така: “Політиків є більш ніж достатньо. Нікого не хвилює, що з ними станеться. І, нарешті, деякі речі пацюки просто не погодяться робити.” (Сміх)

Знаючи як вам подобається статистика, я почну зі слайду з даними. Наступний є найважливіший факт, що треба взяти до уваги, розглядаючи британську або американську політику. Це факт того, що в нас закінчилися гроші. В нас надзвичайно великі бюджетні дефіцити. Перед вами лічильник глобального державного боргу, і, як бачимо, набігло 32 трильйони і продовжує зростати.

І я думаю, що це дозволить нам зрозуміти просту річ: найголовніше питання зараз в політиці є оце: як можна покращити стан речей не збільшивши витрати? Тому що не буде багато грошей для покращення громадських послуг або покращення уряду, або будь-чого іншого, про що балакають політики. Тоді, якщо ви вважаєте що гроші — то є все, чим можна оцінити успіхи в сфері громадських послуг, в охороні здоров’я і освіті і в охороні порядку лише збільшивши витрати, що прогрес можна виміряти лише розмірами витрат, то вам буде не солодко в майбутньому.

Але, якщо ви вважаєте, що інші фактори добробуту треба брати до уваги також, як, наприклад, сімейні стосунки, дружба, суспільство, цінності, тоді, власне, теперішні є надзвичайно цікаві часи для політичної діяльності. Сьогодні я хочу висловити одну просту думку, дійсно просту думку про те, що, якщо ми поєднаємо відповідну політичну філософію, і відповідне політичне мислення з неймовірною інформаційною революцією, що відбулася, і про яку ви знаєте набагато більше ніж я, то я вважаю в нас є неймовірний шанс переробити політику, перебудувати уряд, перебудувати громадські послуги, і досягти, як зазначено на слайді, покращення нашого буття. Це і є головна думка цього виступу.

Тож почнемо з політичної філософії. Я не стверджую, що у британських консерваторів є відповіді на всі питання. Це не так, звичайно ж. Але в серці їх філософії є дві речі, що є дуже доречними в цій дискусії. Перша річ — це наша віра в те, що якщо дати людям змогу керувати власним життям, якщо збільшити кількість можливостей, якщо посадити людей “за кермо”, тоді, власне, можна створити міцніше і ліпше суспільство. І якщо додати до цього колосальну кількість інформації ми маємо в світі сьогодні, я вважаю можна, як я вже сказав, повністю переробити політику, уряд, і громадські послуги.

Друга річ, в яку ми віримо, це необхідність розуміння людської природи. Політика і політики тільки тоді досягнуть успіху, коли вони стануть сприймати людей такими, якими вони є, а не такими, якими вони хотіли б їх бачити. Тепер, якщо поєднати цю доволі просту, консервативну, думку — — розуміння людської природи — із досягненнями поведінкової економіки, про деякі з яких ми тільки що почули, я вважаю ми можемо досягнути реального підвищення якості життя і щастя, в сильнішому суспільстві, не обов’язково за рахунок збільшення витрат.

Тепер, чому я вважаю що саме зараз варто про це говорити? У відповідь, вам доведеться прослухати невеличкий історичний екскурс про три, так би мовити, історичні етапи, етап добюрократичний, бюрократичний і етап, в якому живемо ми з вами зараз, який я вважаю є післябюрократичним. Простіше на це можна глянути ось як. Ми залишили етап, де домінував контроль локальний, пройшли крізь еру контролю центрального, і тепер живемо в світі, який контролюють громадяни. Локальне керівництво, центральне керівництво і, тепер, керівництво громадське.

Далі, ось — король Кнут, тисячу років тому хотів обернути хвилі. Але не зміг. Насправді, він мало що міг взагалі “обернути”, що там хвилі! Тому що король тисячу років тому, хоч і володів країною, яку було важко об’їхати, небагато чим керував. Від не мав контролю ні над охороною порядку, ні над правосуддям, ні над освітою, ні над охороною здоров’я. Він міг почати війну, і це було майже все що він міг. Це був етап добюрократичний, коли все мало бути локальним. Керування повинно було бути локальним через брак інформації про всю країну, зумовлений обмеженнями пересування. Це був час добюрократичний.

Наступна частина цього незваного уроку історії є прекрасна картина індустріальної революції в Британії. Зненацька з’явилися всілякі транспортні і інформаційні засоби, і це дало початок етапу, який я люблю називати бюрократичним. А зараз цей слайд почне красиво перетворюватися. Вийшло. Зненацька з’являється великий, могутній центральний уряд. Він і тільки він зміг організувати охорону здоров’я і порядку, освіту і правосуддя. Це був світ, як я казав, не локального, а тепер вже центрального управління. Він всотав в себе всю силу локальну. Він зміг це зробити сам по собі.

Наступна велика епоха, з якою ви всі добре знайомі, — це масштабна інформаційна революція. Давайте розглянемо таке: 100 років тому надіслати ці 10 слів коштувало 50 доларів. Зараз, ми зв’язані з Лонг Біч, і не тільки, ще й з різноманіттям інших секретних місць, за невеличку частку колишньої вартості. І ми можемо надсилати і приймати величезні об’єми інформації безкоштовно. Так, ми зараз живемо в післябюрократичному періоді, який дійсно уможливлює народну владу.

Що це означає для нашої політики, для наших громадських послуг, для нашого уряду? За браком часу не зможу надати багато прикладів, але, ось, принаймні, декілька способів в які наше життя може змінитися. Це очевидно, з одного боку, якщо подумати про те як змінилося все життя, — спосіб в який ми купуємо, подорожуємо, ведемо справи. Ці зміни вже відбулися; інформаційна і інтернет революції пронизали наше суспільство багатьма способами, але вони досі лише небагатьма способами змінили наш уряд.

Як же ж це сталося? Вважаю, що є три аспекти життя де можливі найглибші трансформації — прозорість, ширший вибір і звітність, і саме вони як раз і уможливлять народовладдя. Візьмемо прозорість. Ось один з моїх найулюбленіших веб-сайтів, портал звітності штату Міссурі. В минувшині лише уряд володів інформацією в повному обсязі, і лише деякі з обраних посадовців могли спробувати отримати таку інформацію, дослідити її та поставити під сумнів. А зараз тут, на одному сайті, в одному американському штаті кожний долар, витрачений урядом, можна знайти, проаналізувати, перевірити.

Уявіть собі, що це означає. Будь-яка компанія, яка хоче взяти участь в державному тендері, може подивитись на що витрачаються гроші зараз. Будь-хто, хто вважає, що може надати певну послугу краще або дешевше, має доступ до необхідної інформації. В урядових справах і в політиці ми лише зараз починаємо використовувати інформаційну революцію, а в сфері бізнесу це вже робиться давно. Отже, повна прозорість принесе надзвичайно важливі зміни. Якщо ми переможемо на виборах в цій країні, ми зробимо так, що будь-які урядові витрати більше 25 000 фунтів будуть прозорими, інформацію про них зможе знайти в мережі кожний. Ми зробимо кожен контракт – ми робимо заяву про це сьогодні – доступним в мережі для того, щоб кожен бачив, якими є засади та умови, і це буде дуже економічно вигідним для держави, але також буде сприяти, я певен, загальному добробуту.

Вибір. Зараз ви купуєте товари в інтернеті, порівнюєте їх в інтернеті, все робите в мережі, але ця революція досі не зачепила сферу громадських послуг, таких, як освіта, охорона здоров’я або охорона порядку. Але ви скоро побачите масові зміни в цій сфері. Ми маємо впровадити ці зміни в нашій країні з допомогою інформаційної революції – з інформативними сайтами стосовно охорони здоров’я, де можна побачити, які методи організації праці спрацьовують, подивитись досвід лікарів, рівень чистоти в лікарнях, дізнатися, де найкращій захист від інфекцій – вся ця інформація, яка раніше була схована в міністерстві охорони здоров’я, зараз стане доступною для всіх.

А третя з цих великих змін – це відповідальність. Це, я вважаю, дуже важлива зміна. Ось це – карта злочинів Чикаго. Раніше лише поліція мала інформація про те, де скоюються які злочини, а також ми мали тримати держслужбовців, які контролюють якість роботи поліції. Раптом, ми отримуємо таку велику можливість для дій влади народу, коли ми як громадяни можемо бачити, які злочини скоюються, де, коли та ким, та перевірити наскільки відповідальною є робота поліції. Ось ви бачите позначку, схожу на капелюх кухаря, блакитного кольору, – це означає напад. Ви бачите, який злочин було скоєний і ви маєте можливість висунути вимоги щодо якісної роботи вашої місцевої поліції. Таким чином три напрямки – прозорість, відповідальність та можливість вибирати – приведуть до великих змін на краще.

Я також згадав іще один принцип: я гадаю ми маємо краще розуміти людину як особистість, маємо усвідомлювати, що, спираючись на природу людини, ми можемо досягти набагато більше, ніж якщо будемо діяти проти неї. Зараз ми починаємо набагато краще розуміти причини поведінки людей, отже зараз ми маємо гарну можливість краще використати ці знання. Ми працюємо з деякими з цих спеціалістів, отримуємо від них консультації для того, щоб використати ці рекомендації в своїх програмах.

Дозвольте мені навести один надзвичайно простий приклад, який мені дуже подобається. Ми хочемо, щоб громадяни були економними у споживанні електроенергії. Чому? Це зменшує залежність від палива, зменшує рахунки за комунальні послуги, і одночасно зменшує викиди вуглекисню. Як цього досягти? Роками уряд проводив інформаційні кампанії, що закликали вимикати світло, коли виходиш із дому. У нас навіть був один міністр, що якось порадив нам чистити зуби в темряві. Не думаю, що вони довго протрималися. А тепер подивіться на цей простий приклад поведінкової економіки. Найкращій спосіб змусити людину зменшити витрати на електроенергію – це показати її власні витрати поряд з витратами її сусідів, і порівняти з витратами найбільш економних сусідів. Така поведінкова економіка в змозі перетворити поведінку людини набагато ефективніше, ніж будь-які докори та умовляння з боку держави. Інший приклад стосується переробки відходів. Нам всім добре відомо, що треба переробляти відходи краще. Як це зробити? Досвід США свідчить що, якщо платити людині за переробку, заохочуючи, а не примушуючи, то можна змінити її поведінку.

До чого це все іде? Ось два моїх найулюбленіших виступи за останні 50 років. Це, звичайно ж, Джон Кеннеді з його надзвичайно простим і могутнім формулюванням: “Не питайте, що країна може зробити для вас; запитуйте, що ви можете зробити для вашої країни”, по-справжньому благородний вислів. Що було треба в часи, коли він виступав для побудови міцнішого, ліпшого суспільства? Можна було боротися за свою країну, можна було померти за неї, можна було служити своїй країні на державній посаді, але не в той спосіб, в який це можна робити тепер завдяки знанням, інформації і іншим можливостям сьогодення.

А тепер, як на мене, ще більш яскравий виступ, більшу частину якого я прочитаю вголос, який підсумовує те, про що я говорив на початку, — віру в те, що в житті окрім грошей є багато чого іще, того, що важко виміряти грошима. Це чудовий виступ Роберта Кеннеді про те, чому валовий національний продукт (ВНП) мало про що свідчить. В ВНП “не входить здоров’я наших дітей, якість їхньої освіти, і веселість їхніх розваг. Немає там і красоти поезії, міцності шлюбів, і якості інтелектуального наповнення наших дебатів. Він не вимірює ані розум, ані мужність, ані мудрість, ані навчання, ані любов до інших, ані відданість своїй країні. Коротше кажучи, ВПН не вимірює нічого з речей, заради яких варто жити”.

Знову ж таки, благородний вислів, почутий 40 років тому, і яскрава мрія якій вже сорок років, сьогодні, із надзвичайним прогресом в інформаційних технологіях, масштабними змінами в поведінковій економіці, і нашими знаннями в галузі добробуту, поєднаними разом, і також із думкою про надання влади народу, завдяки інформації, і розумінням людської природи і поведінки стають життям. Цю мрію зараз втілити в життя набагато легше ніж 40 років тому.

Дякую. (Оплески)

Video for this talk on TED

Переваги субтитрів:

• точний переклад;
• можна чути оригінальний звук та гру акторів;
• люди що погано чують можуть також дивитися;
• носії мови і неносії можуть дивитися одночасно;
• дешевші ніж дубляж.

Переваги дубляжа:

• не витрачається час на читання;
• немає, підчас, сильної аббревіації (за браком місця);
• багато людей сприймають медія краще на слух.

Наостанок: “Преклад на рідну мову діалогу іноді допомагає зрозуміти наскільки абсурдним він є насправді … ”

Це мають бути українці, яким не просто подобається TED. Це мають бути українці, що закохані в ідею TED, що дивляться TED, коли інші дивляться телепередачі, що розважаються TED і використовують TED в роботі; люди освічені й із світоглядом, бо цього потребує якісний переклад, підчас, бурхливого потоку ідей митців- і науковців-лекторів. Люди, що користуються живою сучасною українською мовою кожен день і вільно володіють ще хоча б однією з мов, зазначених на діаграмі.

Якщо ви хочете і можете долучитися до проекту, стати одним з 300 українців, що змінять майбутнє нашої країни назавжди, знайти 299 друзів, однодумців, співвітчизників, напишить нам, будь ласка, за адресою contact@slovnenya.com

• China: a civilisation state rather than a nation state;
• one can’t really understand China by drawing on the Western experiences;
• State is the representative and the guardian of Chinese civilisation;
• never before developing country’s economy was bigger than that of developed;
• Chinese have powerful sense of cultural identity;
• from Western viewpoint Chinese don’t have a democracy;
• in the West the state is viewed as intruder, stranger, an organ whose powers need to be limited and defined; Chinese view the state as a member of the family;
• the Han identity: Chinese believe in their own superiority;
• statecraft: China has long history of large-scale state infrastructural projects;
• China was growing for 30 years at 10% a year in population;
• the West thinks of itself as the most cosmopolitan of all cultures, but it’s not;
• the East of Asia is far more knowledgeable about the West than the West is knowledgeable about the East;
• the West is rapidly losing its influence in the World;
• the World will become increasingly more unfamiliar to us: Europe is increasingly out-of-touch with the World;
• as humanists we must welcome the transformation: civilisations and cultures that were being ignored will have a different sort of representation in this World.

Video for this talk on TED